Ольга Манілова - Кохай без правил, Ольга Манілова

Він навіть бурмоче мені дотепні вульгарності.

— Артуре, — зривається мій голос, — ти... як? Я вже приготувала чай і каву.

— Супер, але я спочатку відсвяткую. — Резник сопе мені в щоку і злегка підкидає в повітрі, а потім прихоплює зубами мою губу. — У тобі. Спочатку — ти, потім — кава.

— Ні, — я хапаю його за волосся, і хокеїст підкидає голову. — Почекай, відпусти мене. Давай... поговоримо, Артуре. Не обов'язково про те, що... сталося, але...

— А що сталося? — хмикає Резник абсолютно нехарактерно для себе. І ставить мене на підлогу. Роблю спробу поправити сукню, а він грубо хапає мої руки.

— Ну, влаштував сцену якийсь божевільний. Це, до речі, мій брат. Чи ти вже погуглила? Чи все це вже написали? Неважливо, так. Забий на це. Він давно не в адекваті. Краще йдемо одразу нагору, давай. Похрін на каву, я потім за нею сам спущуся.

— Ні, почекай, — намагаюся я звучати впевнено. — Будь ласка... Артуре, скажи що-небудь нормальне, — практично шепочу я.

— У нас хрінові з ним стосунки. Давно, — відрізає він. — Точніше, немає жодних стосунків. Це далеко не перша витівка. Ось і все.

— Ти думаєш, він реально збирався зробити те, що сказав? Його тепер... посадять? — обережно кажу я.

— А яка різниця? — рубає Артур і по—загарбницьки обіймає мене. — Забий. Він, напевно, розлютився, що в нього немає стільки фанатів, — жорстко вимовляє він.

Я хотіла б відсторонитися, якби це було можливо. Слова Резника звучать... невиправдано глумливо. Не знаю, що у них конкретно трапилося, і Резницький-старший напевно наробив гидот, як у випадку з їхньою сестрою, але ж... він закінчив кар'єру хокеїста не добровільно.

І тому в нього ніколи не буде стільки фанатів, як у брата.

— Ідіотська хрінь, так. Фанати, чорт. — Його рот рухається так, ніби він готовий зараз сплюнути від презирства. — Обожнювання. Зроби фото і так далі. Лайно це все.

— Добре говорити, — виривається в мене, — коли в тебе реально мільйони відданих людей, які підтримують кожен твій подих.

Артур хитає головою, але зупиняється, коли дивиться мені в очі.

— Це з боку незрозуміло. Забий, Рито, краще йдемо.

Ні, якраз з боку це гранично зрозуміло.

Коли в тебе це все могло бути, але комусь пощастило більше.

— Я просто хотіла сказати...

Він затискає мене біля тумби, а потім знову різко підхоплює, щоб утримувати над підлогою. Я роздратовано видихаю, але його роздратування проявляє себе яскравіше.

— Я прийшов. Я втомився. Я хочу свою жінку. — Резник вдавлює слова мені прямо в губи. — Ходімо нагору і ти впустиш мене, так. Бла-бла-бла потім.

— Артуре, — шепочу я, коли ми починаємо підійматися сходами. — Я трохи переживаю за тебе.

— А що хвилюватися? — практично сміється він, але я не бачу виразу серйозних сірих очей. — Все ж чудесно, так.

До світанку ми займаємося диким і явно ненормальним сексом. Якби в мене не було за плечима десятиліть тренувань, то зранку треба було б самій записуватися до лікаря. Артур раптом стає неймовірно мовчазним, мені доводиться самій хоч іноді говорити.

Я завжди притискаюся до нього уві сні, і до цього часу перестала з цим боротися. Мені здається, Резник уже навчився дихати через моє волосся, бо воно мимоволі опиняється в нього під носом.

На жаль, цього ранку я дуже неуважна і нервова, тому бездумно беру до рук телефон із тумби, коли лунає звук-сповіщення про нову есемеску.

Салазаров відправив повідомлення, і оскільки воно висвічується прямо на екрані, то й Резник, який упирається підборіддям у моє волосся, читає його теж.

"Хлопчики Резницькі, завжди роблять багато грошей, але завжди залишаються дикунами. Рито, подумай гарненько".

— Ага, — хрипло сміється Артур, і я відчуваю, як мене миттєво пройняло від цього звуку. — Це ж який рейтинг буде у трансляцій наступних матчів. Хто б здивувався, якби дізнався, що це кінчений Данило все організував.

Я повертаю телефон на місце, так і не придумуючи що відповісти.

— Тобто, Салазаров у курсі про нас. Зашибісь. Як думаєш, а це робота Данила вчора? — глузливо запитує і жорстоко цілує мене в щоку і не відпускає. Його суха п'ятірня стискає моє плече. — Моя Рита. Моя забіяка. Моя зайчиха, так.

Ігнорую його тон, щоб не провокувати більш гостру реакцію.

— Не знаю, — відповідаю я чесно.

Хочеться вірити, що таке неможливо, але Данило Салазаров... здатний на багато речей.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно