Айзек Азімов - Фундація та Земля

— Хіба це не може бути так? Нова Земля загалом відома Галактиці заледве краще за Землю, а її жителі підозріло охочі віднадити всіх чужинців.

— Ми там були, — втрутилась Блісс, — і нічого не знайшли.

— Ми не шукали нічого, крім Землі.

— Але ми шукаємо щось високотехнологічне, щось, здатне вилучати інформацію з-під носа самої Другої Фундації й навіть з-під носа — перепрошую, Блісс, — Геї, — збентежено мовив Пелорат. — Ті люди на Новій Землі, може, й могли контролювати погоду на своїй ділянці й користуватися деякими біотехнологічними методами, однак, гадаю, ви визнаєте, що загалом рівень розвитку їхніх технологій доволі низький.

— Погоджуюся з Пелом, — кивнула Блісс.

— У нас дуже мало даних для суджень, — заперечив Тревіз. — Ми так і не бачили чоловіків із рибальських човнів. Ми не бачили інших частин острова, крім маленької ділянки, на якій сідали. Що б ми могли знайти, якби дослідили ретельніше? Усе ж таки ми не розпізнали люмінесцентні лампи, доки не побачили, як вони працюють, а якщо й здавалося, що рівень технологічного розвитку низький, повторюся, здавалося…

— То? — поцікавилась явно непереконана Блісс.

— Можливо, це частина завіси, яка приховує правду.

— Неможливо, — сказала Блісс.

— Неможливо? Саме ви сказали мені ще на Геї, що на Тренторі навмисно стримували технологічний розвиток більшої цивілізації, щоб приховати маленьке зерня другофундаторів. То чому до тієї самої стратегії не могли вдатися на Новій Землі?

— То ви пропонуєте повернутися на Нову Землю й зіткнутися з інфекцією, цього разу її активувавши? Статевий акт, безперечно, особливо приємний спосіб зараження, але він може бути не єдиним.

— Я не надто прагну повернутися на Нову Землю, але, можливо, доведеться, — знизав плечима Тревіз.

— Можливо?

— Можливо! Все ж таки є й інша можливість.

— Яка?

— Нова Земля обертається навколо зірки, яку люди називають Альфою. Однак Альфа — частина подвійної системи. Чи не може придатна до життя планета обертатися й навколо супутниці Альфи?

— Гадаю, вона надто тьмяна, — хитнула головою Блісс. — У неї лише чверть яскравості Альфи.

— Тьмяна, але не надто. Якщо планета більш-менш близько до зірки, цього може вистачити.

— А комп’ютер щось каже про планети в супутниці? — спитав Пелорат.

— Я перевіряв, — похмуро всміхнувся Тревіз. — П’ять планет середнього розміру. Жодного газового гіганта.

— А якась із п’яти планет придатна для життя?

— Комп’ютер узагалі не дає інформації про планети, окрім їхньої кількості та невеликого розміру.

— А, — скис Пелорат.

— Тут ні в чому розчаровуватися. Жодного зі світів косміків узагалі не мусить бути в комп’ютері. Інформації про саму Альфу мінімум. Ці речі навмисне приховано, і якщо про супутницю Альфи нічого не відомо, це майже можна вважати за добрий знак.

— Отже, ви плануєте відвідати супутницю, і якщо там нічого не виявиться, повернутися на саму Альфу, — у діловій манері підсумувала Блісс.

— Так. І цього разу, діставшись острова Нова Земля, ми будемо готові. Ретельно вивчимо весь острів перед посадкою, і очікую, Блісс, що ви скористаєтеся своїми розумовими здібностями, щоб захистити…

І тієї миті «Далека зірка» трохи хитнулася, ніби переживаючи гикавку розміром із корабель, і Тревіз напівсердито й напіврозгублено вигукнув:

— Хто за кермом?

І щойно спитав, уже дуже добре знав відповідь.

2

Феллом була повністю занурена в кермування за пультом комп’ютера. Довгі пальці на її маленьких долонях були широко розчепірені, щоб відповідати позначкам для рук, які тьмяно сяяли на робочій поверхні. Здавалося, долоні Феллом тонули в матеріалі покриття, хоча те вочевидь було тверде та слизьке.

Вона кілька разів бачила, як Тревіз тримав свої руки отак, але більшого не спостерігала, хоч їй і було цілком очевидно, що так він управляв кораблем.

Час від часу Феллом бачила, що Тревіз заплющував очі, і тепер заплющила й свої. За мить чи дві вона майже почула вдалині тихий голос — вдалині, але він звучав у неї в голові через (як вона непевно усвідомлювала) частки-перетворювачі. Вони були навіть важливішими за долоні. Феллом щосили намагалася розібрати слова.

Вказівки, майже благав голос. Які будуть вказівки?

Феллом не відповіла. Вона ніколи не бачила, щоб Тревіз щось казав комп’ютерові, однак знала, чого саме хоче всім серцем. Вона хотіла повернутися на Солярію, у заспокійливу нескінченність маєтку, до Джембі, Джембі, Джембі…

Вона хотіла вирушити туди, і думаючи про світ, який любила, уявляла його видимим на екрані, так, як вона бачила інші світи, яких не хотіла. Феллом розплющила очі й задивилася на екран, бажаючи, щоб там була якась інша планета, а не ця ненависна Земля. Утупившись у те, що бачила, вона уявляла, що це Солярія. Вона ненавиділа порожню Галактику, з якою познайомилася попри власне бажання. На очі їй навернулися сльози, і корабель затремтів.

Вона відчувала це тремтіння, і трохи похиталась у від­повідь.

А тоді почула гучні кроки в коридорі зовні, і коли розплющила очі, у полі її зору, затуляючи екран, де містилося все, чого вона хотіла, з’явилось викривлене обличчя Тревіза. Він щось кричав, але вона не звертала уваги. Це він забрав її із Солярії, вбивши Бандер, і це він заважав їй повернутися, думаючи тільки про Землю, і вона не збиралася його слухати.

Вона збиралася скерувати корабель до Солярії, і сила її рішення знову змусила його затремтіти.

3

— Ні! Не треба! — Блісс шалено схопила Тревіза за руку й міцно тримала, відтягуючи його, доки Пелорат збентежено застиг позаду.

— Прибери руки від комп’ютера! — горлав Тревіз. — Блісс, не заважайте! Я не хочу зробити вам боляче.

— Не застосовуйте силу до дитини, — майже виснажено сказала Блісс. — Мені доведеться зробити боляче вам, попри всі вказівки.

Очі Тревіза шалено метнулися від Феллом до Блісс.

— Тоді ви заберіть її, Блісс. Зараз же!

Блісс із неочікуваною силою (яку, подумав пізніше Тревіз, напевно запозичила в Геї) відштовхнула його і звеліла:

— Феллом, відніми руки.

— Ні, — верескнула Феллом. — Я хочу, щоб корабель летів на Солярію. Хочу, щоб він летів туди. Туди. — Вона кивнула на екран головою, не бажаючи відривати для цього від поверхні бодай одну руку.

Однак Блісс потягнулась до плечей дитини, і коли її долоні торкнулися Феллом, мала почала тремтіти.

— А тепер, Феллом, — і голос Блісс полагіднішав, — скажи комп’ютерові повернути, як було, і ходімо зі мною. Ходімо зі мною. — Вона гладила дитину, яка болісно розридалася.

Феллом забрала руки, і Блісс, підхопивши її під пахвами, поставила на ноги. Розвернула, міцно притисла до грудей і дозволила дитині заглушити там свої розпачливі схлипування.

— Відійдіть з дороги, — сказала Блісс Тревізу, який тупо стовбичив у дверях, — і не торкайтеся жодної з нас, коли ми пройдемо.

Тревіз хутко відступив убік. Блісс вичекала мить і тихо сказала йому:

— Мені довелося на мить втрутитись у її розум. Якщо я щось пошкодила, то так просто вам цього не вибачу.

Тревіз поривався сказати їй, що розум Феллом не цікавив його ані на міліметрову дрібку вакууму й що він боявся за комп’ютер.

Однак під зосередженим поглядом Геї (бо ж холодний жах, який він відчував від одного