Катерина Дако - Зламати ляльку Loly, Катерина Дако

* 14.6 *

 

Увечері на вечерю Лола не прийшла. Натомість прийшла її подруга. Гордій не знав, чи варто з нею починати розмову, але дівчина сама знайшла його і підсіла зі своїм підносом.

- Добрий вечір! - привітався він чемно.

Інна мовчки свердлила його важким поглядом. І від цього погляду Гордію, який із найскладнішими партнерами та конкурентами справлявся на раз, ставало дедалі більше не по собі.

- Ти знову?

Інна запитала і знову замовкла.

Гордій не знав, що відповісти. Розумів, що цієї розмови не уникнути. І добре навіть, що він відбудеться без Лоли і саме зараз, на початку їх нових відносин. Але він не знав, з чого почати.

- Я хочу її повернути, - просто відповів.

- Навіщо? - голос Інни звучав різко. Фрази вилітали, наче постріли. - Не награвся?

- Я люблю її, - просто відповів.

Інна посміхнулася й промовчала. Все було зрозуміло й без слів.

Гордій міг виявити свою любов до Лоли і раніше. Але цього не зробив. Навпаки. Зробив усе, щоб розтоптати та принизити, знищити дівчину.
А тепер говорить про кохання...

- Інн, я не звик виправдовуватися. Але тобі скажу. Я винен. Дуже. Але ніхто не винить мене більше, ніж я сам. І я зроблю все, щоб повернути ту колишню Лолу.

Скептичне вираз не сходило з особи співрозмовниці.

- А ще я прошу тебе, - Гордій затримав подих. - Допоможи мені, будь ласка. Допоможи знайти шлях до неї.

Інна знову посміхнулася.

- Заради чого? - ще щільніше стиснула губи. Потім продовжила. - Ти ж мені теж допоміг? Так? З Ігорем...

Гордій запустив руку у волосся, ніби збираючись у каятті рвати його на собі.

- Так, я винен. Крізь винен. І перед нею, і перед тобою. Та й перед Ігорем.

Це він ще про Аліну не сказав...

- Але ж не все ще втрачено? Так? Вона зможе мене пробачити? Я не скривджу її більше ніколи! Повір! Я життя за неї віддам!

Інна хмикнула:

- Твоє життя... а що в ньому хорошого, щоб його віддавати? Робота? Гроші? Баби? Клуби? – Інна перераховувала, загинаючи пальці. - Ось ще ігри з людьми вигадав. - Загнула останній, великий.
Гордій дивився на її долоню, стиснуту в кулак.

- Ти знищив її! Розумієш? А тепер про щось просиш! Вистачає ж нахабства!

Гордій не знав, що ще сказати на своє виправдання.

- І найжахливіше - що вона досі тебе кохає. Після всього! І скільки я сьогодні не казала "не ходи", все одно побігла за тобою, як собачка, варто було тобі тільки поманити пальцем.

Гордій слухав і його сповнювала тиха радість. Вона кохає... досі кохає...

І це було не торжество, не поблажливе відчуття панування. Ні, це було полегшення. Зцілення. Бальзам на його поранену душу.

Залишилося тепер лише зцілити Лолу. Ну нічого, життя довге, він зможе. Він досягне свого.
Підкорить. Завоює. Одружиться. Наробить їй дітей...

- Ти чого розмріявся? - спитав раптом різкий голос, увірвавшись у таку прекрасну картинку спільного життя з коханою жінкою.

- Про неї подумав, - Гордій не приховував, що мріє тільки про одну, єдину для нього тепер жінку. - Думав, на кого наші діти будуть схожі.

Хотів пожартувати, але чомусь обличчя дівчини витягнулося у сувору гримасу.

- Ти губу закоти назад, - дівчина вимовляла слова, немов вирок. - Не буде у вас спільних дітей. Лола тепер безплідна, після того викидня.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно