Раймонд Коурі - Останній тамплієр

торбу, вона подумала: «Цікаво, а що там, усередині, і чи не зіпсувалося воно після стількох років перебування під водою?» Кинувши прощальний погляд на колодязь, Тес на якусь мить згадала про Еймара і про ту вирішальну та зловісну ніч. Йому, мабуть, і у найстрашнішому сні не привиділося б, що через сімсот років цю долину затопить рукотворне озеро, а його схованку поглине товща води у тридцять метрів завглибшки.

Рейлі спостерігав за нею. Їхні погляди зустрілися. Її піднесення помітно було навіть через маску. Тес поглянула на годинник — незабаром балони з повітрям спорожніють. Вона тицьнула пальцем догори. Рейлі кивнув на знак згоди, і вони почали повільно підніматися, стежачи за тим, щоб підніматися не швидше за найменші бульки, що витікали з їхніх дихальних пристроїв.

Курява з осаду лишилася внизу, і вода довкола них поступово світлішала. Їм почало здаватися, що цей підйом триватиме нескінченно, але ось нарешті почало пробиватися світло. Поглянувши вгору, звідки до них линули сонячні промені, Тес раптом заклякла від жаху, помітивши, що щось не так. Вільною рукою вона смикнула за руку Рейлі, але з напруження його м'язів зрозуміла, що він теж побачив зміну.

Над ними, на поверхні води, колихалися тепер обриси не одного човна, а двох.

Там з'явився іще хтось, але вони майже нічого не могли вдіяти, оскільки їхні запаси повітря вже закінчувалися. Вони просто мусили підніматися на поверхню. В очах Тес з'явився недобрий блиск. Вона знала напевне, чий то був човен. А коли вони з Рейлі виринули на поверхню, то Тес переконалася, що мала рацію.

Рюстем сидів у човні у тій самій позі, але обличчя його мало тепер сумний і переляканий вигляд. А у другому човні з виразом стримуваного задоволення («як у професора, що вітає успіх здібного учня», — подумалося Тес) сидів ніхто інший, як Вільям Венс.

У руках він тримав рушницю.

60

Допомагаючи Тес залізти до Рюстемового човна, Рейлі кинув швидкий погляд на берег. Тепер обабіч їхнього джипу припаркувався пікап «тойота». На березі стояли двоє людей, і ніхто з них не нагадував техніка Окана. Один був набагато вищим і справнішим за нього, а інший хоч і був схожий за статурою, але на голові у нього не було такої буйної чуприни. Окрім того, Рейлі помітив і дещо інше: обидва були озброєні. Здалеку це було схожим на мисливські рушниці, але побачити достеменно Рейлі не міг. Він здогадався, що приїхавши сюди, Венс найняв якихось двох місцевих покидьків. «Може хтось із них встиг понишпорити у джипі й знайти браунінг, який він сховав у бардачку під сидінням?» — подумав він.

Рейлі роздивлявся Венса, якого вперше бачив «живцем». Так ось хто стоїть за всією цією кривавою історією. Він пригадав убитих в Нью-Йорку вершників, намагаючись подумки зіставити чоловіка перед собою з усіма пов'язаними з ним подіями, щоби таким чином збагнути склад його розуму. Погрозлива заява про те, що Рейлі є в дійсності агентом ФБР, не справила на Венса ані найменшого враження. Рейлі не міг збагнути — як така спокійна й врівноважена інтелігентна людина, шанований науковець, перетворився на злочинця-втікача, що сидить тепер напроти нього з дробовиком на колінах; як він, з його вихованням та освітою, міг згуртувати банду грабіжників, та більше — як він дійшов до того, що повбивав усіх їх потім поодинці, причому так вправно і так немилосердно?

Щось тут не клеїлося.

Рейлі помітив, що Венс очей не зводить з торбини у руках Тес.

— Обережно, — сказав він їй, коли вона влазила до човна. — Ми просто не маємо права пошкодити його — після всього, що сталося. — І з якимось дивно відстороненим виглядом простягнув руку. — Дай-но сюди, будь ласка, — зробив він спонукальний жест. Не знаючи, що вдіяти, Тес поглянула на Рейлі. Той подивився на Венса, який повільно підняв рушницю і націлив на них. Вираз обличчя професора був майже скорботним, але очі були немиготливі й невблаганно жорстокі. Тес підвелася, простягнула руку і подала професорові торбину. Венс приставив її до своїх ніг і кивнув рушницею у напрямку берега. — Ну що, повернімося на твердий ґрунт?

Коли вони вилазили з човнів на березі озера, Венс віддав рушницю одному зі своїх людей. Тепер Рейлі остаточно пересвідчився, що у тих були мисливські рушниці. Вищий на зріст із цих двох, грізного вигляду турок із бичачою шиєю та рішучим поглядом, наставив на них рушницю, жестом відганяючи їх від човна. Видно було, що рушниця його явно не нова, але все одно вони мали достатньо переконливий вигляд. Це була досить дивна зброя для найманого головоріза. Рейлі збагнув, що Венс, скоріш за все, не мав достатньо часу для вибору годящих кандидатур з місцевої публіки, і подумав, що це могло спрацювати їм на користь, особливо якщо ніхто з цих бандюків не встиг дістатися до його браунінга. Однак в даний момент, стоячи на краю водосховища у своїх водолазних костюмах, з яких і досі стікала вода, вони були абсолютно беззахисні. На подвір'ї Рюстема Венс знайшов старий розхитаний стіл і прихилив до нього свою рушницю. Потім поглянув на Тес і обличчя його злегка повеселішало.

— Значить, я виявився не єдиним шанувальником Аль-Ідріссі. Як ви здогадуєтеся, я хотів дістатися сюди найпершим, правда, але ж... — Він раптом замовк, поставив грубенький мішечок на стіл і шанобливо-побожно поглянув на нього. Здавалося, що на якусь мить він мрійливо полинув у забуття. — Все одно, — продовжив він, — я радий, що ви теж приїхали сюди. Сумніваюсь, що місцеві умільці змогли б впоратися з цією роботою так само професійно, як і ви.

Професор ніжно доторкнувся пальцями до випуклого боку торби, наче намагаючись вгадати — які ж таємниці заховано там,