Раймонд Коурі - Останній тамплієр

всередині? Він почав було знімати відкидний клапан, але раптом зупинився, ривком підняв голову, осяяний несподіваною думкою. Звертаючись до Тес, він мовив:

— Давай, допомагай. У багатьох відношеннях це — так само твоє відкриття, як і моє.

Явно збита з пантелику, Тес поглянула на Рейлі. Той ствердно кивнув головою. Вона нерішуче зробила крок уперед, але худорлявий лисуватий турок напружився і підніс рушницю. Венс швидко і уривисто сказав йому щось турецькою, той заспокоївся і пропустив Тес до столу.

— Ну що ж, будемо сподіватися, що ми старалися недаремно, — сказав професор і підняв клапан торбини.

Повільно, обома руками, видобув він із неї якийсь предмет. Це була промаслена шкура. Він поклав її на стіл. Насупившись і явно знітившись, він з усіх боків розглядав зморщений згорток. Потім тремтливими пальцями розгорнув його і явив поглядам присутніх пишно прикрашений мідний обруч приблизно двадцять п'ять сантиметрів у діаметрі.

Його край був вигадливо градуйований маленькими, розділеними правильними інтервалами мітками, в центрі знаходилася двоконечна стрілка, а за нею — двійко менших, допоміжних стрілок.

Рейлі стрільнув поглядом від дивного предмета на великого турка, який теж кидав занепокоєні погляди зі столу — на Рейлі та Рюстема, водночас намагаючись стримати свою цікавість. Рейлі напружив м'язи, забачивши потенційну можливість змінити хід подій, але турок теж був насторожі, і відступивши назад, погрозливо підняв рушницю. Рейлі стримався; трохи згодом він помітив, що Рюстем, вгадавши його намір, рясно спітнів від хвилювання і тепер нервово витирав з лоба піт.

А Тес очей не могла відірвати від загадкового пристрою.

— Що це?

Венс заходився ретельно вивчати знахідку.

— Ага, та це ж морехідна астролябія! — вимовив нарешті він здивовано. Потім швидко поглянув на Тес і помітив знічений вираз її обличчя. — Це — морехідний прилад, щось на зразок примітивного секстанта, — пояснив він. — Звичайно ж, тоді ще ніхто нічого не знав про таку річ як довгота, але...

Знана як «логарифмічна лінійка для небес», астролябія, найдавніший з усіх наукових приладів, була відома ще приблизно з 150 року до нашої ери. Першу астролябію створили грецькі вчені в Александрії, а потім вона потрапила до Європи завдяки арабському завоюванню Іспанії. Широко застосовувана арабськими вченими для визначення часу шляхом вимірювання висоти сонця, астролябія удосконалювалася і до п'ятнадцятого століття встигла перетворитися на надзвичайно цінний морехідний прилад; португальські моряки користувалися нею для визначення широти. Морехідна астролябія відіграла надзвичайно важливу роль у діяльності принца Генріха Мореплавця, сина Жоао, короля Португалії, допомігши йому заслужити таке прізвисько. Впродовж багатьох років його флот потайки використовував астролябію і був єдиним флотом, здатним плавати у відкритому морі. Вона була надзвичайно цінним приладом протягом усієї португальської епохи великих відкриттів, яка завершилася появою Христофора Колумба у Новому світі 1492 року.

І невипадково принц Генріх був правителем ордену Христового від 1420 року до самої смерті року 1460-му. Цей португальський військовий орден вів свій початок ні від кого іншого, як від тамплієрів.

Венс і далі обстежував астролябію, обережно перевертаючи її, придивляючись до міток на зовнішньому обідку.

— Як цікаво! Коли ця штука дійсно виготовлена тамплієрами, то вона є старшою більше ніж на сто років від тих приладів, які нам доводилося бачити. — Тут голос його перервався — професор намацав у торбині іще щось. Це був шкіряний згорток. Розгорнувши його, Венс знайшов невеличкий пергаментний аркуш.

Рейлі відразу ж упізнав почерк — той самий, як і в закодованому рукописі, завдяки якому всі вони тут опинилися. Була лише одна відмінність — інтервали між словами.

Цей лист був незакодований.

Тес також помітила схожість.

— Це від Еймара, — вигукнула вона.

Але Венс не чув її. Професор відійшов убік, поглинутий змістом аркуша, який він тримав у руках. Спливали напружені секунди, а він стояв осторонь і читав. Коли ж він нарешті повернувся, то на обличчі його був вираз досади, змішаної зі смиренністю, яка означала необхідність скоритися обставинам.

— Виявляється, — мовив він похмуро, — що це іще не кінець нашої подорожі.

Тес стало зле. Вона знала, що їй не сподобається власне запитання, але все ж спитала:

— Про що йдеться у листі?

61
Східне Середземномор'я. Травень, 1291 рік.

— Спустити баркас на воду!

Попри буревій, що шаленів довкола, крик капітана оглушливою луною відізвався у голові Еймара. Коли іще одна велетенська хвиля злобно налетіла на галеру, всі його думки зосередилися на маленькій скриньці, і він кинувся на бак.

Я мушу врятувати її.

Еймар блискавично згадав першу ніч їхньої подорожі, коли, пересвідчившись, що команда і решта його братів поснули, вони з Гуго потихеньку пробралися на бак. Він стискав у руках ковчег, ввірений йому Гійомом де Боже. У тамплієрів і так було повно ворогів, а тепер, після поразки у Акрі, їхній орден став дуже вразливими. Скриньку треба було надійно приховати, щоб її не знайшли при обшуках та репресіях, які могли їх спіткати. Еймар поділився своєю тривогою з Гуго невдовзі після того, як вони відпливли з Акри — і він, і Гійом де Боже беззастережно довіряли капітанові. І той запропонував чудове і дещо неочікуване вирішення виниклої проблеми.