Метьюз Джейсон - Червоний горобець

світ, а Нейт став єдиною річчю у ньому, поки його губи припадали до її. Його руки навколо її талії напружились, а її ноги почали зводити конвульсії. Вона прошепотіла «Dushenka» йому на вухо, а у вечірнє небо стрепенулись голуби.

Вони не рухалися дві хвилини, затим Домініка уривчасто задихала крізь його поцілунок і відсторонилася від його обій­мів, розгладжуючи спідницю. Він заправив край сорочки. Вони повернулися всередину. Нейт увімкнув лампу і подав їй келих вина. Вони сиділи одне біля одного, дивлячись поперед себе, не розмовляючи. Ноги Домініки тремтіли, і вона чула гупання власного серця. Здавалося, Нейт збирався щось сказати, але саме в ту мить до кімнати зайшов Бенфорд, щоб забрати їх на вечерю.

***

Сергій Маторін, СВРівський кат із Лінії Ф, сидів за маленьким столиком на подвір’ї у барі «Гаріз» на початку вулиці Венето. Він бачив парадний вхід до готелю Єгорової на Віа-ді-Порта-Пінчана і чекав, коли вже нарешті побачить її саму або Корчного, та більше за всіх він чекав на фігуру молодого американця. Його проворний, як білка, мозок запам’ятав обличчя американця перед від’їздом із Москви. «Вже мав би початись якийсь рух», — подумав він. Маторін відчував важкість у грудях, а в роті йому пересохло.

Йому кортіло вломитися в номер Єгорової, сісти у темряві, в куточку, закутатись у власний оцтово-аміачний тілесний дух, проте він мав суворий наказ від самого начальника Зюганова лишатися цілковито непоміченим. Жодних непотрібних дій, чекати нагоди, не робити ніяких помилок. Маторіна влаштовувало просто собі сидіти й чекати.

Він огледів кількох молодих дівчат, що підіймалися ескалатором із підземної галереї Боргезе, але проігнорував їх, віддавши перевагу своїй останній фантазії про групу афганських жінок і дітей, які зіщулились за вкритим грязюкою камінням на високогірній кошарі під час наступу на Парван. Доки гранати з GP-25 ліниво пролітали над ними, заганяючи їх, жіночі крики змішувалися з м’яким гупанням вибухів, а тоді затихали. Хрипкий сигнал машини, що проїжджала по Венето, прогнав це марево, і Маторін засмутився через це.

Спагеті а-ля Ботарга від «Fori ImperialІ»

На оливковій олії підсмажити часник до золотистого кольору, затим дістати. У ту ж олію додати вершкове масло та ложку ботарги і слідкувати, щоб вона не пересмажилась, інакше стане гіркою. Додати пасту аль денте і підсмажувати, помішуючи, до утворення скоринки. Зняти з вогню; додати ще порцію масла і другу ложку ботарги. Присипати свіжонарізаною петрушкою.

33

Резидент Анатолій Голов дуже стривожився б, якби дізнався, скільки всього команда «Оріон» припускала про нього, спостерігаючи його роботу на вулиці. Це маестро, казали вони, інтелектуал і артист. Він не слідував недолугим правилам СВР, не користувався надто складними швидкісними маршрутами втечі від стеження, зухвалими маневрами, наступальними «провокаціями» в кінці маршруту. Стиль Голова відображав усі його роки, проведені оперативним офіцером у Європі та Америці. Його маршрути загравали зі спостереженням, були в злагоді з ним, і лише після довгих годин обачних маніпуляцій він розбивав їм серце. Одначе «Оріони» визначили шаблони, вподобання, переваги маршрутів Голова. Він не усвідомлював цієї своєї стильної передбачливості, того, що він просто таки сповіщає їм свої улюблені маневри. Одним із них було виконати rybolovnyi krjuchok — рибальський гачок — розворот на маршруті за приблизно три чверті зазвичай прямого і нескладного шляху. Це був до вбивчого ефективний маневр, завдяки йому він просто зникав.

Рибальський гачок Голова плутав наглядачів, які вже впродовж кількох місяців проводжали поглядом задню панель його автомобіля. Роздратовані команди вже були готові дати йому добрячої прочуханки, тричі затиснувши його машину і майже взявши його в районі Белтвею, та він однак вислизав. «Оріони», спостерігаючи з-за лаштунків, були терплячіші. Вони тихенько вивчали цей маневр Голова, хотіли зрозуміти його, оцінити, підтвердити те, про що почали здогадуватись. По тому, як він дематеріалізувався, стрижень рибальського гачка починав слугувати справжнім компасом маршруту Голова; він вказував на точку призначення — і його агента — так само точно, як верхній край Великого Возу вказує на Полярну зірку.

Це була справдешня математика. Голов міг би бути в безпеці, якби проходив традиційні п’ять МВС на рік. Утім російські шпиги у вашингтонській резидентурі потрапили в облогу. Вони всі, а перш за все Голов, мали роботу, контакти, джерела. Він мав необхідність леліяти ЛЕБЕДЯ, а ще повинен був лишатися непоміченим під час зустрічей із нею. А це потребувало два-три МВС на тиждень. Подібно до старої кінозірки, що хапається за будь-яку роботу, Голов почав перегравати у своїх трюках.

Сидячи надвечір за великим столом у заміському «Меріленд сізлері», члени групи «Оріон» скористалися спеціальною пропозицією для ранніх гостей. Сьогодні зібралась невелика команда, лише п’ятеро чоловік, але особливої різниці не було. Вони ж бо всі старі рок-зірки.

Свого часу Орест Яворський встановив начинені електронікою полістиренові пеньки серед снігів Фульдського проходу, аби слухати опівнічний грюкіт радянських танків. Мел Філіпо за руку вивела свого засліпленого агента з Брашова. Кліо Бавізотто грала Шопена для Тіто в той час, як її чоловік зламував сейф на другому поверсі. Джонні Пармент завербував в’єтконгівського генерала в Ханої під самим носом у команди спостереження з двадцяти чоловік. А в кінці столу сидів «Філософ» Сократ Бербанк — під вісімдесят років, з борідкою, тричі одружений і тричі розлучений, Будда, який винайшов техніку «Люк» і котрий, із заднього сидіння, роздавав накази і керував командою.

За плечима Бербанк мав неабиякий досвід проведення операцій. Коли йому було ледь за двадцять, то витягнув агента і свою родину з Будапешта, пройшовши повз танки на площі Героїв. Він встановлював посадкові маяки на приречених пляжах затоки Свиней. Він сидів у перегрітій конспіративній квартирі в Берліні, витягуючи інформацію з радянського вищого офіцера, одурілого від горілки, тримаючи тазик із блювотою між колінами у росіянина. Навіть Бенфорд не втручався, коли «Оріонами» керував Бербанк, тримаючи пальцями восковий олівець і ламіновані карти вулиць на колінах — Тулуз-Лотрек із радіоприймачем, що м’яко говорить до амеби.

Грозові хмари, які вдень купчилися на заході, під вечір вибухнули просто-таки неймовірною зливою з блискавицями, що паралізувала весь Вашингтон. На залитих дорогах лежали зламані гілки дерев, Белтвей перетворився на знерухомлений анулюс, а обидва аеропорти зупинилися. Це була щонайгірша ніч для МВС, це була найкраща ніч.

Голов використовував трафік як прикриття, крадучись від посольства на південь, до Джорджтауна, через річку по Кі-бриджу, а затим на південь уздовж Потомаку, навмання зупиняючись у Крістал-сіті-андерграунд та Олд-таун-Александрія. Зупинки під екваторіальною зливою були неабиякою незручністю — доки Голов закінчив безладні закупи в Александрії, він змок до нитки. Як і команда ФБР, що понуро супроводжувала його в неспанні.

Попри негоду, Голов намагався видати за своє місце призначення Маунт-Вернон, дотримуючись ясного і лінійного маршруту в тому напрямку. Вечірні концерти і вечері в колоніальному стилі були популярні в тому маєтку, тому жодна притомна команда спостереження не змогла б проникнути на його територію, якби заєць бодай натякнув, що прямує туди. ФБР відправило дві машини вперед, до того місця, і лишило чотири слідувати за резидентом. Настав час для фокусів Голова. Трафік прикриє його рух, ФБР відстало далеко позаду. Цього разу рибальський гачок став швидким розворотом на Вілсон-бридж, через Потомак і далі в Меріленд