Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стефані ошелешено подивилася на мене.
— Але… про що ти? Ти ж не серйозно припускаєш, що він…
— Так, я припускаю це. Це було не передозування, а спроба вбити її.
— Де щоденник Алісії? — запитав Діомед. — Він у тебе?
Я похитав головою.
— Ні, вже ні. Я повернув його Алісії. Він має бути в її кімнаті.
— Тоді ми повинні знайти його.
Професор повернувся до Стефані.
— Але спочатку, — сказав він, — гадаю, ми повинні викликати поліцію. Ви згодні?
19
Відтоді все відбувалося швидко.
Поліцейські сновигали по лікарні, ставили питання, робили фото, відгородили кімнату Алісії та її студію. Розслідування очолював старший інспектор Стівен Аллен — кремезний голомозий чоловік у великих окулярах, які викривляли його очі, збільшуючи їх, через що погляд здавався широким і зацікавленим.
Аллен вислухав мою історію з уважним інтересом. Я розповів йому все, що й Діомеду, і показав свої нотатки.
— Величезне вам спасибі, містере Фабер, — сказав він.
— Звіть мене Тео.
— Напишіть, будь ласка, офіційну заяву. А я ще поспілкуюся з вами пізніше.
— Так, звісно.
Інспектор Аллен вивів мене з Діомедового кабінету, який він реквізував. Написавши заяву офіцерові, я тинявся коридором і чекав. Невдовзі поліцейський привів до дверей професора Крістіана. Він здавався стривоженим, наляканим — і винним. Я відчув задоволення від того, що йому незабаром виголосять обвинувачення.
Не лишалося нічого, крім як чекати. Виходячи з «Ґроу», я проминув «акваріум» і зазирнув усередину. Від побаченого я остовпів.
Еліф брала якісь ліки у Юрія, а він ховав у кишеню гроші. Еліф вискочила з «акваріума» і втупилася в мене єдиним оком. Її погляд був сповнений презирства й ненависті.
— Еліф, — промовив я.
— Від’їбись.
Еліф пішла геть і зникла за рогом. Потім вийшов Юрій, і його щелепа впала, коли він побачив мене. Від здивування він почав заїкатися.
— Я… я не помітив тебе тут.
— Вочевидь.
— Еліф… забула свої ліки. Я їх лише їй віддавав.
— Зрозуміло, — відповів я.
Отже, Юрій торгував ліками і постачав їх Еліф. Цікаво, на що ще він був здатний? Можливо, я зарано почав так рішуче захищати його перед Стефані. Треба краще за ним наглядати.
— Я хотів тебе спитати, — сказав він, відводячи мене вбік від «акваріума». — Що робитимемо з містером Мартіном?
— Ти про що? — здивовано подивився я на нього. — Жан-Фелікс Мартін? А що з ним?
— Ну, він тут уже кілька годин. Він сьогодні вранці приїхав відвідати Алісію. І досі чекає.
— Що? Чому ти мені не повідомив? Тобто він був тут увесь цей час?
— Вибач, вилетіло з голови через усі ці події. Він у кімнаті очікування.
— Зрозуміло. Що ж, краще мені піти й поговорити з ним.
Я поквапився вниз у приймальню, думаючи про те, що я щойно почув. Що Жан-Фелікс тут робить? Цікаво, чого він хоче і що це означає?
Я зайшов до кімнати очікування і роззирнувся.
Але там нікого не було.
20
Я вийшов із «Ґроу» і запалив сигарету. Почувши чоловічий голос, який кликав мене на ім’я, підвів погляд, очікуючи побачити Жана-Фелікса. Однак це був не він.
Це був Макс Беренсон. Він виходив з машини і йшов до мене.
— Якого біса? — кричав він. — Що сталося? — Яскраво-червоне обличчя Макса скривило від люті. — Мені щойно зателефонували та розповіли про Алісію. Що з нею сталося?
Я відступив назад.
— Гадаю, вам слід заспокоїтися, містере Беренсон.
— Заспокоїтися? Моя невістка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес», після закриття браузера.