Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

Поодаль, біля кафедри стояв єдиний вцілілий учасник інциденту, обличчя-зі-шрамом, Стів Форджерс.

Самуїл попрямував прямо до нього.

- Покажи мені свій магазин, солдате, - наказав диявол.

Стів подивився прямо в холодні голубі очі, майже такі самі пронизливі як і у нього самого, хоч і цей демон був значно гарнішим на лице, волосся мав чорне, коротко підстрижене. Без сумніву приблизно в той самий час як вони бились, цей блазень сидів в кріслі барбера.

Зняв з плеча рушницю і протягнув її Самуїлу, штовхнувши його кулаком у груди.

- Я мисливець а не солдат, - мовив він. - Хочеш перевірити чи моя куля вбила твого «святого», то сам це зроби. Тепер я бачу хто саме стояв за нашою діяльністю усі ці роки і знаєш, я не здивований що координатор виявився психопатом, певно мізки йому відшибло ще на війні але ж вам саме такі люди і потрібні.

Самуїл проковтнув таке відношення, уважно слухав що саме каже цей маленький чоловік, що мнить себе великим і страшним. Виходить ті двоє і справді вбиті Туросаїчем, не випадково?

Диявол взяв гвинтівку з рук мисливця.

- Я звільняюсь, - різко сказав Стів. -  Усі ці довгі роки я працював на тих кого мав полювати, таку ганьбу вже нічим не відмиєш, - і не чекаючи відповіді пішов геть.

Тепер він був вражений, така погорда, така лють, ось такі люди йому імпонують, таких він потребує, але що ж...

- Коли таке твоє рішення, я не перешкоджатиму, та скажи мені одне, навіщо ти вбив Давіда Філіповича?

- Бо він був божевільним і благословенним... такої сили як у нього ніхто не має мати, тим більше ті хто несповна розуму, це неправильно.

Вже у дверях Стів зупинився і повернув голову до Самуїла, як завжди, він накинув на себе капюшон.

- Я сам вполюю Міллера, своїми людськими силами. Не перешкоджай мені.

Диявол посміхнувся, навіть засміявся.

Жаль, як жаль, що ти більше не хочеш працювати на мене.

***

На звалищі Ітана зустріли Франц і Шинка, кішка повернулась до старого хазяїна і лащилась як могла, хоч то і не втішало ведмедя.

Без жодних емоцій він зашив своєму підлеглому рану, орудуючи лівою рукою і зубами аби затягти шви, звісно ж, мисливців вчать давати подібну допомогу своїм пораненим, жаль тільки що страх до таких дій він втратив лише разом з власним серцем.

На відміну від минулих потрясінь і депресивних настроїв цього разу Ітан не перестав працювати, тренуватись, медитувати, робив усе те та без жодних емоцій, абстрагувався і відволікався бо варто було хоч трохи перепочити як груди скручувала біль від утрати. Все нагадувало тут про неї тож він день у день робив що тільки міг аби лише не думати, не згадувати, не бути насправді присутнім.

Раніше бував похмурим бо мав такий характер а втім щиро радувався і волав на все звалище коли розібрався з робочим процесом, коли відновив плавильний цех...

Наразі його навіть похмурим не можна було назвати, він був ніякий, ні сумний ні веселий, ані збентежений. Франц одного разу сказав:

- Начальник, ти на робота схожий, навіть не лютишся коли я накосячу.

Ітан на нього навіть не подивився, продовжив працювати собі наче то було не до нього.

Що стосовно арахнантропа, то тепер він жив на звалищі разом з босом, бо коли одного разу запрацювався до пізньої ночі а схаменувшись яка вже пора просто не знайшов ведмедя на звалищі. Той певно кудись пішов, полишивши усі двері, ворота геть відкритим та навіть ключі не лишив, тож тоді Франц вперше просидів ніч сторожуючи звалище, а після лишався навіть за присутності арктантропа, та швидко пронюхав що тепер ведмедю байдуже на павучу присутність. Юнак навіть готовий був закластись, що як він зникне, Ітан йому навіть не подзвонить, якщо взагалі помітить відсутність працівника.

Втім, про місячну зарплатню начальник не забув і видав її готівкою, просто так, мовчки простягнувши конверт. Франц був такий радий що мало не підстрибував у повітрі, то ж була найперша у житті копійчина, котру він заробив чесно, власним трудом.

Коли ж радість пройшла то афрокровієць схаменувся що геть гадки не має на що витратити гроші. Раніше б витратив на наркотики, як він це робив з кишеньковими грішми, що давали батьки а зараз...

Врешті решт просто відклав їх на потім, або навіть на зберігання, можливо колись вони знадобляться. Якщо ми вже згадали про колишні звички, в минулому наркомана, то давайте поговоримо і про ломку. Це явище значно порідшало, щойно пан Нгану відчував що ось-ось може статись лихо то чимдуж біг до плавильні де замикався, але й часто бувало що йому вдавалось перебороти ту ломку взагалі, у чому сильно допомагав Атрос. Спілкування з духами дуже заспокоювало власну душу чорношкірого хлопця і коли бридке відчуття підходило за межами звалища то саме духи сповільнювали процес настільки аби Франц міг дістатись до звалища.

А як там медитації Ітана? Відповідаю - просто, ведмідь все так же по вечорам дивився на паралельну реальність, примарно-блакитний храм із духів на своєму звалищі і потроху той натовп порідшав (Франц би не погодився з цим твердженням).