Анна Харламова - "Грецькі блискавки", Анна Харламова

Глава 5 "Кекси"

Пенелопа.

  Нью-Йорк.

   Минуло кілька днів після того, як я повелась дійсно, як дитина. Імпульсивна дитина. Я відмовилась від його допомоги і тепер шкодувала. Після довгих роздумів я запевнилась, що навряд чи це він наговорив на мене і мене викинули з моєї попередньої роботи. Ну, от логічно поміркувати, - хіба людина, яка тебе захотіла попустити, буде тобі дзвонити (і не один раз), щоб допомогти з новою роботою? Ні. Це треба бути повним ідіотом. А він хоч і гарний гівнюк, але точно не ідіот. Але в цьому випадку ідіотка я, бо відмовилась від його пропозиції. Але що тепер говорити?! Роботи в мене немає. Доходів в мене немає. І я як він сказав - мала дитина. Тут я з ним згодна. Але в мене є виправдання - я тоді була зла і тверезо думати не могла. В першому випадку я дійсно не була тверезою, а от в другому мене засліпив гнів.  

   Важко видихнувши, я допила свій м'ятний чай з льодом, який замовляла кожного дня, в одному і тому ж місці вже кілька років, але останні кілька днів - я не приходила через кіпіш, який влетів у моє помірне, буденне та іноді сіре життя. А тепер моє життя ще й без стабільності, без заробітку і відмовлятись ще й від звички пити м'ятний чай - це вже було б занадто. Тож, я п'ю свій чай за невеличким столиком біля "food trucks*" під назвою “У Олівії” та чекаю на декого, хто точно підніме мені настрій. 

   Сьорбаю чай, відщіпую м'якого, солодкого чорничного кекса і кидаю його до рота. Свіжий, ніжний та пухкий шматочок з соковитими ягодами чорниці на мить губить мене в просторі під назвою “гастрономічний оргазм”. Останні роки - це мій єдиний оргазм, тож я кайфую від їжі, як можу і головне скільки хочу. Через це - я в минулому році поправилась на п'ять… навіть не хочу згадувати. Мені довелось піти у спортзал і це була каторга. Тож, тепер я їм, насолоджуюсь кексами, але все-таки спортзал навчив мене їсти трохи менше. Це щоб я більше в нього не ходила. Тож, я продовжую відкушувати свій кексик і насолоджуватись текстурою, такою… м'якою та вологою завдяки вершковому маслу та йогурту, який я знала, що там є (Олівія поділилась секретом). Смак та аромат чорниці розповсюджується по всьому кексу, створюючи ідеальний баланс між солодкуватим тістом та легкою кислинкою ягід. А зверху цукрова, золота посипка - це нірвана. 

   — Кінчаєш від кекса?! — Чую голос позаду мене і обертаюсь. 

   На мої очі набігають сльози від радощів зустрічі. Моя люба подруга Гелен, аж сяє. Вона і так гарна - просто капець, а зараз просто неймовірна. “Медовий місяць” робить з людей ще гарнішими - це все кохання та хороший секс. Що мені знати про те і про інше?.. Але не про мене зараз, а про Гелен, яка поправляючи свої руді прядки, закидаючи їх за спину, дивиться на мене своїми зеленими очима, в яких я теж бачу блиск. Її повні губи тремтять, і я встаючи, міцно обіймаю її, а вона мене. Ми стоїмо так здається кілька годин, але це лише кілька секунд. Відпускаємо одна одну і широко усміхаємось, забуваючи про сльози, які ще щойно були в наших очах. 

   Сідаємо за столик і я відповідаю на її запитання.

   — В мене немає красеня чоловіка, який би доводив мене до оргазмів, тож… так кекси - роблять мене щасливою жінкою. 

   — Треба тобі швидко когось знайти! — Сміється і додає. — Бо кекси кексами, а тобі потрібно знову увійти в форму і когось осідлати. 

   Її слова немов блискавка вдарили мене, і я перше про кого подумала, про Ніколаоса. Що за мана?! Чого він в моїх думках? Що за йоханий?! Може він і бог з Олімпу, але… він… Та, що в нас з ним спільного? А! Згадала, є дещо - ми одне одного непереносимо. 

   — Не хвилюйся за це, скоро моя сім'я візьметься за це з повною відповідальністю. Але, я не здамся без бою. — Ми обидві розсміялась і я запитала. — Ну? Я хочу послухати, як пройшов “Медовий місяць”? Окрім сексу, який зробив тебе ще гарнішою?! — Я усміхаюсь, а моя чарівна подруга, червоніючи, починає ділитись тим, що робить її безмежно щасливою - її чоловік. 

   Коли Гелен закінчила жваво розповідати про те, що було з ними під час плавання на яхті, ми вже доїдали по третьому кексу. І саме тоді я почула її слова.

   — Ну, тепер твоя черга розповідати, як ти тут без мене була?

   Ох! Подружко, я робила всі рекорди тупості, які можна було зробити за короткий час. 

   — В тебе є вільні кілька годин? — Скривилась я і зітхнула.

   — Ого! Може ще по кексу?

   — Ага… тільки платиш ти - я тепер безробітна.

   Гелен відкрила рота, потім закрила, і показавши мені долонею сиди тут, пішла за кексами, а коли повернулась - я почала свою довгу, емоційну розповідь. 

   — Тут одними кексами не обійтись, треба наклюкатись. 

   — Бачу тебе моя розповідь нічого не навчила. — Хитаю головою і видавлюю смішок. 

   — Бля! Як же ж так?! Ну добре… якщо він реально хотів тобі допомогти з роботою, тоді це не через нього тебе звільнили. — Протираючи чоло, замислено говорить моя подруга.

   — Ти просто Шерлок! — Нарешті веселіше усміхаюсь і кажу. — Я це розумію, але тоді я була зла…

   — Знаю. Але тепер ти ще й без роботи.

   — Я і так була без роботи. Як би там не було, - це все через нього. Навіть якщо це не через нього - мій ідіотський колишній бос мене звільнив.

   Гелен підіймає брову, наче не розуміє.

   — І з якого дива він винен? Ти ж напилась і написала, що він “Красунчик з Олімпу”. То хто тут наробив кіпішу? 

   Я пирхаю і сердито зводжу брови. Це захисна реакція - бо бляха-муха вона права, я і сама це знаю. Я це все в своїй голові перебирала за ці дні купу разів. І я знаю, що я налажала, але і він теж.

   — Ти на моєму боці чи на боці, цього Ніколаса?

   — По-перше, ти знаєш і сама, що я права. А я як твоя подруга тобі не можу брехати. По-друге, в чому він винен? І по-третє, він не Ніколас - його звати Ніколаос. — Вона веде бровою, так наче на лопатки мене поклала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍