Кетрін Сі - Дозволь мені залишитися на ніч , Кетрін Сі

Намагаюся зробити вигляд, що мені геть не хочеться його їсти, а всередині не можу дочекатися відчути цей солодкий, молочний смак. 

— Що на другому поверсі? 

— На якому другому поверсі? 

— Ти вчора не пускала мене на другий поверх будинку, — кусає морозиво, але з темним шоколадом. — От мені і стало цікаво, що ти там ховаєш.

— Минуле.

— Зрозуміло, — Джером сідає на мій газон. 

— Чому сідаєш? 

— Нам потрібно з'їсти разом морозиво, це знак примирення. — на цьому наша розмова закінчилася, ми мовчки продовжували їсти морозиво. 

Як тільки ми його з'їли, Джером пішов додому, навіть нічого не сказавши. 

Потрібно сьогодні щось поїсти, а то я не їла вчора нічого. У мене є пиріг, що дав дідусь, але чи наїмся я ним? Навряд. Потрібно готувати самостійно. 

З продуктів я купила картоплю та помідори, потрібно з'їсти їх, поки не зіпсувалися. Вся інша їжа довготривалого зберігання, за неї я можу не хвилюватися. 

З двох інгредієнтів ресторану страву не приготуєш, тож я просто вирішила відварити картоплю, додати спеції та порізати помідори, як гарнір. 

Сподіваюся Арон поведе мене у місце, де буде смачна та ситна їжа. 

З нарядом на вечір я нічого не вирішила, тож просто вдягну білий топ та джинсові шорти, це вже краще, ніж я одягнена зараз: старі спортивні штани сірого кольору та татова футболка такого ж кольору. 

Близько п'ятої вечора у двері мого будинку постукали, сподіваюся, це не Арон, я ще навіть не почала збиратися. 

На порозі стояв Джером.

— Чого тобі? — не дуже привітливо.

— Не хочеш ввечері сходити подивитися на салют? 

— У мене вже є плани на сьогоднішній вечір, — він має розгублений вигляд.

— Які? Ти ж нічого не знаєш тут, можеш заблукати. 

— А раптом я просто хотіла провести час вдома?

— Але ти не будеш вдома, — здогадливий. 

— У мене запланована зустріч з другом.

— У тебе є тут друг? 

— Джеррі, я тут виросла, якщо ти раптом не знаєш. 

— Не знав, — робить крок назад. — Тоді гарно тобі провести вечір, Бет. 

— Дякую і тобі гарного вечора. 

Чоловік відходить і я закриваю двері. Чого це він раптом захотів зі мною піти дивитися салюти? Досі відчуває провину за вчорашній день? Навіть не знаю, його складно зрозуміти. 

Другий дзвінок у двері пролунав за хвилину до сьомої, я була вже готова, навіть взула кросівки, а не шльопанці. Дурний тон приходити на побачення з відкритими ступнями. Хоча я навіть не впевнена, що це побачення. 

— Привіт, — відкриваю двері і бачу Арона, що також виглядає інакше, ніж вчора. 

— Привіт, Бет! Нічого собі, — він пристально дивиться на моє обличчя, — Чудовий макіяж!

— Дякую, — чомусь мені ніяково від його компліменту. — Ходімо?

— Так, звісно.

Я зачиняю двері будинка на ключ і помічаю Джерома, що сидить на своєму пошарпаному кріслі і смалить цигарку. Він не зводить погляд з мене та Арона. 

— Сідай, — відчиняє передні двері автомобіля і я сідаю в салон. 

Відчуття, що в мене на спині червона мітка, Джером не зводить погляд.

— Пристібни пасок безпеки, — заводить мотор і ми рушаємо. 

Що не кажи, але Аннесі гарне місце, туристичні сайти не брешуть, але от тільки вони не пишуть, що тут може бути дуже нудно, оскільки площа міста складає 66,94 км², а населення близько 130 000 тисяч людей. Тут можна пожити декілька днів або тиждень, не більше. 

— Арон, куди ми їдемо? — починаю розмову.

— Поїсти дещо смачненьке, сподіваюся ти голодна. 

— А ти знаєш, що люблять дівчата, — посміхаюся. — Я дуже голодна. 

— Це чудово.

Арон припаркував машину неподалік від ресторану-готелю, до якого ми йдемо їсти. Його назва Les Tilleuls, тут досить гарно. 

— Не знала, що за п'ятнадцять років тут з'явиться стільки готелів, ресторанів та зон для відпочинку. 

— Часи змінюються, Беатріс, нічого не стоїть на місці, навіть Аннесі, — чоловік відкриває меню. 

— Це точно, — роблю те саме, що й він. 

— Тобі щось порадити? — помічай мій розгублений погляд.

— Просто замов мені те саме, що й собі. — ніяково посміхаюся і закриваю меню. 

— Гаразд, — продовжує вивчати меню. — Бажаєш випити вина чи ще щось? 

Чи ще щось — означає так само алкоголь. Це я чудово вивчила за десятки побачень наосліп. 

— Давай вино.

Ми не настільки добре знаємо один одного, щоб пити більш міцні напої. Я не довіряю людям відразу, навіть якщо вони поліцейські. 

Арон покликав офіціанта і зробив замовлення. 

Цікаво, він спеціально обрав ресторан-готель? Дивлячись на нього, я б не подумала, що у нього можуть бути злі наміри чи прихований мотив. Але життя мені чудово показало, що не можна довіряти зовнішності людини. 

— Ти також будеш пити? — контрольне питання, щоб краще зрозуміти його наміри.

— Так, хочу відпочити. 

Отже за кермо він сідати не збирається. Цей вечір стає цікавішим.