Вікторія Франко - Ти — мої крила, Вікторія Франко

— Нам треба поговорити.

Зупинившись десь за містом біля дерев, Ярослав вийшов з машини та, обійшовши її спереду, відчинив дверцята з моєї сторони.

— Вийди, будь ласка, з авто.

Ярослав подав мені руку і терпляче чекав. Зібравшись з думками, я вклала свою долоню в його і залишила салон. Хлопець одразу ж зачинив дверцята і, притиснувши мене спиною до машини, обхопив моє обличчя гарячими долонями.

— Після нашої зустрічі я скрізь бачу тебе, Мілено… Втративши твій номер, я думав, що втратив все… Чуєш? — вимовив важко крізь схвильоване  дихання, вдивляючись в мої очі. 

Незрозуміла суміш почуттів почала розривати мою душу від кожного його слова. Мені не почулося? Він це все серйозно? 

— Увесь світ для мене перевернувся, коли я побачив тебе. І без твоїх прекрасних очей я вже не уявляю своє існування…

Моє тіло зрадницьки затремтіло щойно його губи накрили мої. Намагаючись усвідомити почуте, я відповіла на поцілунок Ярослава. Уявляла лише обійми, а тепер от палкі вуста пробуджували досі небачені відчуття всередині. З кожним впевненим рухом своїх рук і губ, Яр ніби затягував мене в безодню, від якої здіймалося полум’я. 

— Ти кохаєш його? — судомно дихаючи запитав хлопець, коли припинив це божевілля.

Він чекав від мене якоїсь відповіді, а я досі намагалася прийти до тями від того, що щойно відбулось.

— Кого? — мотнула розгублено головою.

— Чоловіка, з яким ти була в моїй майстерні.

Це він про батька чи що? 

— Звісно, що ні.

— Тоді покинь його! — Ярослав притулився чолом до мого чола і важко видихнув. — Не продавай себе йому. Він тебе не вартий!

Господи... І ось тепер до мене дійшло, що він мав на увазі, коли говорив про пузатих і багатих чоловіків. Він вирішив, що батько був моїм коханцем. Та звідки в нього взагалі з'явилися ці вигадки? Він справді вважав, що я спала з чоловіками за гроші? Високої ж він про мене думки!… Що тут скажеш?  Боже, це жах!... Мені навіть думати про це було гидко.

Хлопець продовжував стискати мене в обіймах, а я вже й не знала, що мені робити. Чомусь виправдовуватися перед ним я точно не хотіла, але здалося, що мене кинули в багнюку… Цікаво, щоб він сказав, якби дізнався, що я взагалі ще ні з ким не спала?.. Але цю інформацію я точно не збиралася йому відкривати. 

— Мілено, послухай мене. Він тебе не любить, його цікавить лише твоє тіло. 

— Зупинися! — спробувала відштовхнути його від себе, коли знову нахилився до губ. Та чомусь всі ті нісенітниці не хотілося чути знов. — Прошу. Мені треба додому. Відвези мене назад.

Я хотіла вирватися і припинити цей фарс. Але Ярослав не збирався мене відпускати — знов і знов впивався в мої губи. Від таких палких і глибоких поцілунків у мене почало паморочитися в голові. Ніхто і ніколи не цілував мене так… З Ярославом усе для мене було вперше… Від його ласк я плавилася, наче шоколад на пару. Міцні руки хазяйновито блукали по моєму тілу, пробуджуючи в мені невідомі почуття, від яких наче вогнем обпалювало моє тіло.

Відірвавшись від моїх уст, він спустився нижче. Вкривав поцілунками плечі та ключиці, змушуючи мене линути назустріч йому. Від задоволення і нових відчуттів, я втрачала контроль над розумом, бажаючи поринути у світ насолоди… Не пам’ятала, коли ще мені було так добре… Коли Ярослав втиснувся в мене всім тілом, з моїх грудей вирвався легкий стогін. А відчуваючи наскільки збудженим він був, в моєму животі ще дужче запалало багаття, яке розпалював цей чоловік.

Чоловіча рука проникла під мою сукню, піднімаючись стегном вище. Він міцно стиснув сідниці, ледь піднявши мене, а я ж від несподіванки ледь зойкнула в його вуста. Чудово розуміла, чого він добивався, але досі не було сил зупинити таке солодке забуття, жадаючи відчути справжню ейфорію. Політ метелика, який впіймав першу краплю дощу — саме так я почувалась поряд з Ярославом.

— Поїхали до мене, — почула його збуджений шепіт біля вуха, яке він відразу ж ніжно поцілував.

Мабуть, саме ці слова стали відправною точкою, які спустили мене з неба на землю. Попри відсутність досвіду, я чудово розуміла навіщо Ярослав запросив мене до себе. Ну звісно, я геть забула, за кого він мене сприймав…

— Ні, відпусти мене. Я хочу додому, — спробувала вивільнитися, але він не відпускав, дивлячись на мене затуманеним поглядом. 

— Ти хочеш до нього?!  — сказав з якимись гіркими нотками в голосі та опустив мене на ноги. Взяв мене за плечі, аби я не могла зробити жодного кроку, і додав вже з більшим натиском у голосі: —  Ти до нього зараз поїдеш?!

— Дай мені спокій! — різко вивільнившись із його захвату, я з усієї сили штовхнула Ярослава в груди. 

Хлопець дивився на мене ошелешеним поглядом, немов шукаючи в моїх очах відповіді на свої запитання. Але їх там не було… Мабуть, мені варто було пояснити йому, що ніякого коханця у мене немає, щоб він заспокоївся. Але я не бачила в цьому сенсу. Мені було байдуже, що він там собі напридумував. Зараз мене хвилював лише мій власний стан. 

Він бачив в мені лише легковажну дівчину, а це принизливо… Тому я не бачила більше жодного сенсу залишатися. Мовчки відкрила дверцята і поїхала геть, залишивши Ярослава стояти на місці. Можливо, не дуже гарно з моєї сторони, але я була впевнена у правильності свого рішення. Та й навряд чи витримала б поряд із ним ще й зворотний шлях. Я мріяла бути коханою, а не іграшкою в чоловічих руках. Окрім того, Ярик навіть не запитав, чи хотіла я цього… Вочевидь наші дороги лише паралельні…