Анна-Марі Слотер - Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю

«Рівність» — це не так просто

Усі ці дискусії на тему вибору партнера також страждають від привабливої ілюзії, що можливо контролювати своє життя. Хай як ми стараємося, найкращий вибір вдається зробити не завжди. Кількість розлучень{24} зростає, у людей мого віку ця цифра досяг­ла 50 %. Я була одружена у двадцять чотири й розлучилася в тридцять. Зі своїм колишнім чоловіком я познайомилася одразу після коледжу, ми просто росли в різних напрямках і, відповідно, по-різному розвивалися в професійній галузі. Оскільки ми не мали дітей, наше розлучення не вплинуло на кар’єрні дороги. Проте якби діти в нас були, ми не змогли б роз’їхатися по різних містах, аби реалізовувати перспективи зростання в галузях права й медицини. У моєму випадку потрібно витратити не менше 15 годин на день, аби здобути посаду.

Тому навіть якщо здається, що ви робите правильний вибір, вам знову доведеться бути певною мірою одинокими, часто з дітьми та колишнім, з яким треба погоджувати своє життя. Розлучені батьки, які ділять опікунство, часто мають більше вільного часу, ніж тоді, коли були разом, тому що зараз багато пар розподіляють час, який вони проводять разом зі своїми дітьми. Але коли діти є, їм значно складніше впоратися з труднощами на роботі або раптовою поїздкою. Тому чимало розлучених матерів{25} з одноосібним опікунством частіше згодні заробляти менше, ніж коли були одружені, і ні з ким не ділити домашніх справ та опікунських обов’язків.

Навіть пари, які живуть разом, часто помічають, що у свої тридцять, сорок та п’ятдесят років дуже відрізняються від тієї картинки, яку вони малювали на початку сімейного життя. На конференції в Колорадо, через місяць після того як вийшла моя стаття, одна жінка розповіла, що вона вчилася в Гарвардській школі бізнесу і що лише невелика кількість її одногрупниць досягли в кар’єрі того, на що сподівалися. Усі вони були одружені з чоловіками, які зобов’язувалися бути рівними партнерами по життю, але коли рівність стосувалася вибору між її чи його успіхом, він навіть не міг собі уявити сповільнення обертів та жертву власних амбіцій.

Вона розповідала це жартівливо, але цифри підтверджували її слова. У 2014 році Гарвардську бізнес-школу закінчили понад 25 000 осіб — покоління бейбі-буму, покоління Х та покоління 2000-х . Приблизно половина жінок збиралися «взяти на себе обов’язок з виховання дітей», а це значить, що вони самі налаштувалися нести подвійний тягар, змагаючись із чоловіками-колегами, які мають значно більше часу та енергії для роботи. Ба більше, майже 3/4 жінок середнього віку{26} та 2/3 жінок покоління Х, які не сподівалися побачити себе в ролі нянь, опинилися на цьому місці. Треба визнати, що зараз чоловіки виконують набагато більше хатньої роботи, ніж їхні тати. Навіть реклами мийних засобів адресовані зараз до чоловіків так само, як і до жінок. Проте загалом на жінок досі лягає більше домашнього навантаження{27}.

«Рівності» часто недостатньо

Молодим жінкам значно легше прийняти ідеалізований образ рівноправного партнерства з успішними, як і вони, чоловіками, з якими вони ділять домашні обов’язки порівну, ніж важчу правду: багато жінок, які досягли вершин у бізнесі, мають нерівний розподіл домашньої роботи. У цих успішних жінок{28} є партнери, які беруть на себе більшу частину хатніх обов’язків. Але поки чимало молодих жінок щасливі думати про розподіл домашніх обов’язків зі своїми чоловіками, їм менш зручно визнавати, що якщо вони хочуть досягти вершини, їхнім чоловікам доведеться залишитися на середньому щаблі, аби могти запропонувати необхідну підтримку вдома. Таким жінкам непросто прийняти той факт, що вони можуть бути професійно успішніші, ніж їхні чоловіки, незважаючи на те, що більшість чоловіків, які займають провідні посади на роботі, мають менш професійно успішних дружин.

Потреба у дбайливому партнері — це маленький секрет, про який не говорять жінки-лідери, які збираються разом у місцях на кшталт щорічного саміту найбільш впливових жінок за версією журналу Fortune. Я ніколи не бачила, щоб обговорення мало назву «Чоловіки вдома» або щоб інтерв’юер запитував жінку-директорку про те, коли її чоловік вирішив відкласти свою кар’єру заради неї.

На одній із таких конференцій від Fortune Мерлін Хьюсон, керівниця компанії Lockheed Martin у 2012 році, розповідала, як у Канзасі її, одну з п’яти дітей, ростила «мати-вдома». Вона натхненно говорила публіці, що мама виховувала її з вірою, що «вона може досягти усього, чого забажає», якщо буде працювати достатньо наполегливо. В інтерв’ю 2005 року Мерлін озвучила подібне твердження, даючи пораду іншим жінкам: «Річ у тому, аби робити все можливе{29} і не обмежувати своїх можливостей».

Але, щоб опинитися на вершині Lockheed, Хьюсон довелося протягом 18 років обіймати різні керівні посади в компанії. У день її призначення керівник центру, що спеціалізується в питаннях оборони, зауважив: «Вона здобула цю посаду через те, що ніколи не відмовлялася від підвищення». Посади, які вона обіймала{30} на шляху до керівних позицій в Lockheed та внутрішніх аудиторських підрозділах, змушували її їздити по країні від Джорджії до Техасу, від Меріленду до Нью-Йорку. Загалом вона переїжджала 8 разів, поки не почала займати керівні посади.

Невже особа, яка рухається по такій кар’єрній драбині, може бути рівноправним помічником своєму чоловікові вдома? Ділити всі сімейні обов’язки 50/50? У Хьюсон було двоє синів та багато грошей. Але навіть враховуючи допомогу найманих робітників, сім’ї щоразу доводилося налагоджувати нові стосунки зі школами, лікарями, стоматологами, тренерами і з численною кількістю осіб, які працювали з дітьми після школи. А як щодо всіляких ігор і шкільних подій, на яких потрібно бути присутнім? І чи ймовірно, що ваш чоловік буде мати змогу продовжувати свою кар’єру у восьми різних місцях, яких він сам не обирав?

Секрет Хьюсон криється в її чоловікові, Джеймсі, який «обрав зосередитися{31} на вихованні двох синів... у той час, як вона виховує Lockheed». Він пройшов із хлопцями початкову та середню школи. Коли Хьюсон призначили виконавчим директором, обоє синів уже вчилися в коледжі. У звітах із призначення Хьюсон є чимало інформації про її професійне зростання і стиль управління, але там нічого немає про її домашні обов’язки. Це доволі справедливо, бо всі ми в праві обмежити доступ до нашого приватного життя. Але враховуючи, що у Хьюсон були діти, чоловік був незамінним у її кар’єрному успіху, як і її рішучість та енергія.

Я поважаю та захоплююсь