Інна Турянська - Відлюбилося, Інна Турянська

— Так, тітко Галино, за такою як ваша донька гріх не підглянути, — говорив обдаючи дівчину теплим поглядом.

— Ех, правду кажеш, Тімоха. Моя Даринка дуже гарна! – говорила Галина погладжуючи доньку по голові. — Хтозна-кому таке щастя дістанеться, – посміхнулася, — Ну точно вже не такому безголову який квіти крадені без корінців приносить і шоколад кладе у задню кишеню штанів! 

— Мамо! – обурилася дівчина, — Це не тобі вирішувати.

— Цікаво, а кому ж?! — запитала жінка схрещуючи руки на грудях і здивовано зиркаючи то на Тімоху то на Даринку. — Цьому безголовому? – кивнула жінка головою в сторону Тіми. – Чи тобі, яка радіє шоколадці витягнутій з дупи? – сміялася жінка. — Ех, діти не цінуєте ви тепер батьківське благословення! Я коли молода була все по іншому було. – говорила Галина очевидно поринаючи у спогади.

— Ну все, мамо, ідіть до хати, – намагалася спровадити матір Дарина. — Ідіть там із сметани сир робіть, чи що ви там робили.

— Ага…– мугикнула жінка оглядаючи цих двох, – намазку сирну, – махнула рукою, – з родзинками, – додала подаючись до хати. — Мальви дай сюда, у воду поставлю, – сказала наостанок беручи букет з рук доньки. — Шкода якщо така краса зів'яне.

Коли тітка Галина таки сховалася у хаті Тимофій дивлячись в Даринині очі запитав:

— Ну, а ти моя краса, не зів'янеш без мене в своєму Києві? 

Говорив наче серйозною, та в очах однаково вигравали смішинки. Ні, це була не насмішка, просто напевно лиш ще один ні про що не говорючий комплімент. 

— Ні, – легко посміхнулася дівчина у відповідь. — Я ж не назавжди їду, все одно тут залишаються мої корінці, тож я повертатимуся сюди завжди. 

— Добре, якщо це так, Нектаринко, я поїду напевно. Ти там цей…– несміливо почухав потилицю, – на молодиків в білих халатах можеш дивитися, але й про мене не забувай.

Даринка нічого не сказала, лиш швидко поцілувала його в щоку і сховалася у домі. Тімоха ще кілька секунд стояв розгублено чухаючи потилицю, потім все ж сів на ровер і помчав додому. 

###