Анна Ліє Кейн - Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн

Герцог ступив до мене і я відчула його запах: неприємний, задушливий, доповнений гіркуватими духами. Захотілося відійти на кілька кроків, але я встояла. І навіть не один м'яз мого обличчя не здригнувся, коли чоловік простягнув руки, торкнувся моєї шиї й, трохи заплутавшись у застібці, нарешті зняв прикрасу. Я в цей час намагалася робити вдихи якомога рідше.

Потім жрець взяв стрічки моїх "браслетів" і передав до рук Його Світлості:

- Тепер ви чоловік і дружина з веління великого Діла.

Пролунали овації, ми обернулися до гостей, вклонившись.

Тут же сінешаль герцога підніс нам папери. Саме час: з божественною бюрократією розібралися, слід на людську час витратити. Першим поставив підпис та печатку герцог. Я окинула поглядом два документи, які відтепер підтверджували мій статус герцогині та моє нове родове ім'я і розписалася.

Потім пройшли до великої їдальні. Клемент вів мене поруч із собою за шовкові стрічки, неначе дорогу полонянку.

Я була і раніше на весіллях, знала, що збоку це виглядає навіть мило. Тітонька, що видала обох дочок заміж, плакала на кожному весіллі й примовляла: ой, як же ніжно він тримає стрічки її життя, подивися, Сандро, якось і твій чоловік візьме до рук стрічки вашого спільного щастя.

Для всіх гостей дійство було урочистим. І тільки мене не залишало відчуття, що це пастух веде дурну овечку в загін, бо вона намагалася втекти.

Я бігти не думала, чудово розуміючи марність цієї витівки. Але зараз ступала ніби засуджена до страти слідом за своїм катом, у чиїх руках тепер опинилося моє життя.

Прислуга старалася на славу. На столі я бачила і фаршированих фазанів, перепелів, навіть рибу. Салати, гарніри, вина та горілку.

Я сиділа так само праворуч від герцога. Він навіть зволів запитати чи зручно мені на стільці, чи попросити подушки. Я поважно подякувала за його занепокоєння і відмовилася. Більше Клемент зі мною не розмовляв.

Вживання жінками алкоголю в Ольдовії не заохочувалося. Але на свята можна було дуже розбавлене вино. Його мені налили.

З присутніх за столом я знала кількох, окрім знайомих мені Назаріо та Орсіно. Це був граф Лука де Чіольто і маркіз Маріо де Монтанарі - племінник короля, який, захмелівши, окидав мене недвозначним поглядом, підкручуючи вус.

Минуло вже кілька годин застілля. Чоловіки сміялися, спілкувалися, говорили тости. Публіку розважали запрошені артисти та блазні.

Як раптом двері зали різко відчинилися, грюкнувши металевими оправами об стіни, а в них вбіг хлопчина. Розглянувши його форму, гості замовкли. У гробовій тиші, в якій було чутно лише важке дихання королівського гінця, Клемент з гулким стукотом поставив келих на стіл і підвівся. Дивлячись на нього, я теж встала.

– Війна почалася. Мілаїра перейшла в наступ, - оголосив гінець. - Вас, герцог де Валуа, а ще графа де Чіольто та маркіза де Монтанарі король негайно викликає прибути з арміями на південний фронт.

Декілька хвилин нічого не відбувалося, а потім почався ажіотаж. Жінки охали й голосили. Чоловіки розкричалися, намагаючись поставити запитання один одному та гінцю.

- Солдати в казармах, - сказав Орсіно. - Коли командувати збір?

- Зараз же. Виходимо сьогодні. До заходу сонця ще далеко, - вирішив Клемент де Валуа й обернувся до мене.

Я злякалася, що він вирішить взяти мене прямо тут, щоб підтвердити шлюб, але чоловік лише сказав:

- Доведеться почекати завершення весілля, Сандро. Сподіваюся, похід буде недовгим.

- Я теж на це сподіваюся, - присіла в напівпоклоні. - Чекатиму вас, Ваша Світлість. Нехай Діл береже вас.

Чоловік церемонно вклонився у відповідь і, обійшовши мене, пішов із зали, за ним потяглися інші.

А я опустилася в крісло, відчуваючи себе абсолютно розгубленою.

Мене одночасно огорнуло неймовірне полегшення від того, що мені не доведеться сьогодні ділити ліжко з цим неприємним чоловіком і від того, що це нестерпне застілля закінчилося. Але водночас прийшов і жах.

Війна. Мілаїра оголосила війну!

Ольдовія не була готова. Чого нам тепер коштуватиме безтурботність короля?