Данило Борисович Яневський - Грушевський, Скоропадський, Петлюра

А. Коновалов (1875—1949 рр.), підприємець, депутат IV Державної думи (1912—1919 рр.), міністр Тимчасового уряду (1917 р.). Суспільне надбання

Станом на 1917 р. загальна кількість членів ВСНР сягнула 600—800 осіб, які, за В. Савченком, об’єднувалися чи то в тридцяти, чи то в п’ятдесяти ложах. 15 з них «працювали» в Києві і нараховували в своїх лавах 200—300 осіб. Найбільш відомими діячами на території південно-західних губерній Росії були такі політичні та громадські діячі, як А. Вязлов, Д. Григорович-Барський, М. Василенко, М. Грушевський, Д. Дорошенко, С. Єфремов, В. Затонський, І. Лучицький, В. Науменко, А. Ніковський, Ф. Матушевський, С. Петлюра, В. Прокопович, П. Стебницький, М. Терещенко, В. Чехівський, Є. Чикаленко, Ф. Штейнгель, І. Шраг. «Можливо, серед київських масонів були» також і К. Василенко, А. Зарубін, М. Зільберфарб, А. Лотоцький, Ф. Матушевський, О. Саліковський. Паралельно з київськими існували ложі в Бердичеві, Вінниці, Житомирі, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Проскурові, Рівному, Харкові, Херсоні, Ялті, але «назви, належність і кількісний склад їх, — як уважає В. Савченко, — встановити неможливо». О. Крижановська вказує на те, що керівним центром усіх київських лож була так звана Мала рада, до складу якої входили М. Грушевський, С. Єфремов, Ф. Штейнгель та інші. Зауважимо: саме таку назву прибрала інституція, покликана діяти між сесіями УЦР! Основна публічна масонська діяльність на теренах Південно-Західного краю Росії творилася головно в місцевих осередках Всеросійського союзу міст (голова — Ф. Штейнгель, члени — М. Біляшівський, А. Вязлов, Д Дорошенко, Ф. Матушевський, А. Ніковський та Всеросійського земського союзу (голова — С. Шликевич).

Саме вони, а також присутні в Києві члени Державної думи, голова губернської земської управи Михайло Суковкін, представник міського комітету Союзу міст М. Стражеско[34], відомий адвокат Дмитро Григорович-Барський, голова губернського дворянського зібрання Федір Безак, міський голова Федір Бурчак, невстановлені до сьогодні члени Військово-промислового комітету та деяких інших «національних» організацій уже 1 березня, тобто за день до народження Тимчасового уряду, вирішили створити і створили у Києві місцевий «тимчасовий уряд». Об’єднана Рада громадських організацій мала перебрати всю повноту влади у місті. «Вже наприкінці лютого — на початку березня 1917 р., — читаємо у дослідженні В. Савченка, — масони розділили між собою найважливіші повинності, що залишилися від «старого режиму», захопивши політичний олімп України». Вони «майже повністю заповнили склад першого і другого міністерства князя і масона Г. Львова», ... «зайняли місця комісарів Тимчасового уряду по губерніях і мегаполісах імперії», ... «тримали під своїм негласним контролем Петроградську раду робітників (так у тексті, коректно — «робітничих». — Д. Я.) і солдатських депутатів (до початку вересня 1917 р.)». Серед новопосталого державного керівництва до масонських лож належали провідні урядові діячі — М. Авксентьєв, П. Буришкін, М. Василенко, О. Гальперін, О. Гучков, І. Єфремов, А. Карташев, О. Керенський (саме його В. Савченко називає «куратором масонства України»), Ф. Кокошкін, О. Коновалов, О. Ліверовський, Г. Львов, М. Некрасов, П. Переверзєв, С. Прокопович, Б. Савинков, М. Скобелєв, М. Славинський, В. Степанов, М. Терещенко, С. Урусов, М. Чхеїдзе, О. Шингарьов. До «найзаконспірованішої військової ложі», за В. Савченком, входили керівники збройних сил Російської держави — М. Алексєєв, О. Брусилов, В. Гурко (вірогідно), О. Колчак (вірогідно), О. Кримов, П. Половцов, М. Рузький, П. Скоропадський.

М. Суковкін (1857—1938 рр.). Суспільне надбання 

М. Стражеско (1876—1952 рр.). Суспільне надбання

Ф. Безак (1865—1940 рр.). Суспільне надбання

Д. Григорович-Барський (1871—1958 рр.) (перший ліворуч). Суспільне надбання

Ф. Бурчак (1863—1926 (?) рр.). Суспільне надбання

«Стараннями О. Керенського масони ставали на всі ключові пости Південного Заходу: губернські комісари, нові керівники місцевих дум і земств, керівники судових палат в українських губерніях». Київський «тимчасовий уряд» — виконком Ради об’єднаних громадських організацій — очолив Ф. Штейнгель, членами його стали Д. Григорович-Барський, А. Ніковський, С. Шликевич, комісаром військової округи — К. Оберучев, комісаром пошти та телеграфу — О. Зарубін, губернським комісаром Тимчасового уряду — К. Суковкін, губернським комісаром Київщини — О. Саліковський, комісаром Києва К. Василенко, комісаром Одеси — Л. Веліхов. Рясно були представлені масони і в інституціях УЦР. Так, у першому складі Генерального секретаріату було щонайменше п’ятеро масонів: О. Зарубін, Б. Мартос (можливо), С. Петлюра, В. Садовський, П. Стебницький, О. Шульгин. У кабінеті Д. Дорошенка семеро з десяти: сам Д. Дорошенко, О. Зарубін, О. Лотоцький, П. Стебницький, М. Туган-Барановський, Ф. Штейнгель, О. Шульгин. У кабінеті В. Винниченка, затвердженому у вересні, із одинадцятьох членів уряду шестеро були масонами. У Малій раді їх було щонайменше одинадцять: М. Грушевський, М. Василенко, О. Зарубін, М. Зільберфарб, М. Іоселевич, А. Ніковський, М. Матушевський, Д. Одинець, В. Садовський, Л. Чикаленко, О. Яковлєв. До цього списку О. Крижановська додає імена таких відомих діячів, як А. Галіп, А. Лівицький (з 1918 р.), А. Марголін, Є. Петрушевич, В. Шемет.

У серпні 1917 р. О. Керенський, переобтяжений державними справами, передав кермо Генерального секретаря Верховної ради ВСНР керівнику справами Тимчасового уряду Алєксандру Гальперіну.

Але політичних викликів, породжених відстороненням від влади Миколи ІІ, масонство не витримало. «М. Грушевський та його однодумці, — пише В. Савченко, — пішли на конфлікт з О. Керенським у питанні створення національної держави. У той самий час Ф. Штейнгель і К. Василенко, намагаючись відвернути українських масонів від впливу М. Грушевського, виступили проти негайного наміру Центральної Ради захопити всю владу в Україні». Нищівного удару масонству в 1917 р., як уважає В. Савченко, завдала «корніловська змова». Саме вона розділила вільних мулярів на прихильників воєнної диктатури та прихильників Тимчасового уряду. «Базові стосунки «братерства та дружби» між масонами поступово, під впливом політичних факторів, — пише В. Савченко, — поступилися місцем почуттям суперництва, неприязні». У серпні-вересні конфлікт усередині київської масонерії — між прихильниками УЦР та Тимчасового уряду — «став незворотним»: К. Оберучев, наприклад, закликав заарештувати Грушевського, прокурор Київської судової палати С. Чебаков «погрожував» УЦР карним переслідуванням за «сепаратизм». Вирішальними причинами руйнації колись єдиної масонської спільноти стали «соціальна нетерпимість та «українське» питання». Київські масони розділилися на дві антагоністичні групи — «федералістів» (М. Василенко, С. Моркотун, П. Скоропадський, Ф. Штейнгель) та «самостійників» (А. Левицький, А. Ніковський, С. Петлюра, С. Шелухін), кожна з яких мала свою «Велику ложу України».

М. Грушевський і масонство

Поки що точно невідомо, де, коли і до якої ложі його було прийнято. За одними даними, це сталося близько 1903 р. у Парижі. У 1909 р., згідно з наявними даними, він уже входив до київської ложі «Правда». Останнє, як видається деяким дослідникам, маловірогідно, бо в 1894—1914 рр. Грушевський жив у Львові, тобто на території Австро-Угорщини. Якщо він був підданцем Габсбургів, то малоймовірно, щоб він обіймав провідні посади ще й у «російській» ложі. Якщо ж він мав російське підданство і був прийнятий до київської ложі, то в цьому випадку відкритим залишається питання: як тогочасний голова НТШ мав брати регулярну участь у засіданнях цієї ложі, проживаючи постійно у Львові? Щоразу відвідуючи Київ, Михайло Сергійович зустрічався — і це достеменно відомо зі службових філерських рапортів — з австрійським консулом, «засиджувався годинами» на його квартирі. Зміст їхніх розмов до сьогодні невідомий (хіба звіти про них осіли в архівах австро-угорського МЗС), так само як і невідомі мотиви, які спонукали Грушевського в 1917 р. розірвати клятвений зв’язок із масонством та очолити новостворену УПСР.

Нещодавно стало відоме інше. Як установила О. Крижановська, київський, волинський і подільський генерал-губернатор у 1908—1914 рр., генерал-лейтенант Ф. Трепов попереджав: «політична орієнтація Михайла Грушевського рішуче спрямована проти Росії, і що він прагне «відокремити 10 губерній та