Мирослава Горностаєва - Атарінья

ласкаво. Мене той усміх чомусь розлютив, і я мовив:

- Ви – Феанорінг?

- Князь Маедрос до ваших послуг, - відповів рудоволосий.

- Я викликаю вас на двобій! – заявив я.

- З превеликим задоволенням, - сказав Ельда серйозно, ніби його щодня викликала на

двобій особа, озброєна столовим ножем, - десь через дві сотні років, і до першої крові.

Як ти звешся?

- Він – Ельронд, - озвався брат, - а я – Ельрос…

- А хто тебе просив зізнаватись? – озлився я, - боягуз!

- О, твій брат не винен – я здогадався і сам, - мовив Маедрос примирливо, - ви – сини

Еаренділя, а отже ми рідня, хоч і далека.

- Рідня… - сказав я злісно, щоб заглушити страх - з таким як ви… Орки з Ангбанду вам

рідня.

- У орків ікла, - озвався Ельрос розважливо, - і кігті… А це – просто Нолдо.

- Діти мої, - сказав Маедрос заспокійливо, - я не бажаю вам зла. Ні вам, ні вашій матері.

Я прийшов за тим, що мені належить. І тільки…

- Мама схопила ваш камінь, - знову встрянув Ельрос, - і кудись побігла. Він у неї на

сіточці, такій красивій. Там сяють самоцвіти…

- Наугламир, - вимовив темноволосий Нолдо.

- Ельросе! – крикнув я, - та помовч же…

Тут до покоїку вбіг зовсім юний Ельф, в кольчузі і шоломі. Мене вразили його очі – сині, немов озера, вони наче займали півобличчя і були повні сльозами, як водою

- Вельможний князю Нельяфінве…

Вістовий заговорив швидко, і я перестав його розуміти. Я трохи знав класичне квенья, на

якому говорили ваші сини, на якому говорю нині сам, однак нолдорська молодь, народжена в Ендоре, мала трохи відмінну від класичної вимову, так званий нолдорин. Я

зміг розібрати тільки материне ім’я, і ще щось про воїнів, котрі відмовилися битись проти

14

nisse10, і обернули зброю проти своїх. Потім він випалив щось незрозуміле і оті

невиплакані сльози бризнули з його очей.

- Котрого з братів? – спитав той, хто назвався Маедросом. Пам’ятаю, що я в цю

хвилину розважав, як його все таки насправді звати, і вирішив, що таки Нельяфінве, бо це ім’я квенійське.

- Обох… - вимовив вістовий ледве чутно.

Темноволосий Нолдо затулив обличчя долонею. Нельяфінве, чи може все ж таки Маедрос, зберігав спокій. Страшним був той спокій – так мовчать на тортурах.

- Ходімо, - вимовив він врешті, - Макалауре, бери дітей…

Темноволосий ледь здригнувся.

- Брате, - вимовив він, - може не…

- Ти дивишся на мене так, наче у мене виросли ікла, - сказав Маедрос неслухняними

вустами, - я тільки запропоную обмін. Один Сильмарил на два діаманти.

- Думаєш – обміняє? – спитав Макалауре якось невпевнено.

- Вона ж nisse, - зі страшнуватим усміхом мовив Маедрос, - і мати… Обміняє. Бери

діаманти, брате. Чудові діти, і теж близнята… О, мої Амбаруссар…

Макалауре нахилився і підняв з підлоги Ельроса. Брат затремтів.

- Заспокойся, - вимовив Макалауре глибоким голосом, що наче проникав до глибини

fеа11, - все буде гаразд. Ми йдемо до твоєї мами.

- Я піду сам, - озвався я, - не доторкайтеся…

Маедрос здвигнув плечима.

- Руссе, - мовив він до вістового, - візьми це дитя за руку і тримай міцно. Нам потрібні

обидва заручники.

Нас вивели через садові дверцята. Пізніше я зрозумів, що Маедрос не хотів вести нас там, де відбулася сутичка… Повз мертвих… Але ми таки побачили вбитих

– перед маяком. Нолдор ховалися за прикриттям з садової загорожі.

Окремо сиділо кілька Ельфів – без зброї і під охороною.

Темноволосих воїнів, мені незнайомих – я бо знав в обличчя всіх

материних гриднів.

- Аркуеноне, - покликав Маедрос, і до нього підбіг один з його

дружинників, аж білий від стримуваного гніву.

- Ми їх обеззброїли, - прошипів Ельф, - і очікуємо на ваш наказ, вельможний Нельяфінве.

Він мав на увазі тих воїнів, котрі відмовились іти в атаку… А чи

повернули зброю проти своїх… Я так і не зрозумів, що трапилось.

Пізніше мені оповіли, що мати звернулася до атакуючих, закликаючи

їх не воювати проти nisse. Еllet для Ельфа є священною істотою, а діти

є святинею для обох. Шкода, що ніхто не здогадався спитати, де вона

зоставила своїх синів

- Сурми, Аркуеноне, - звелів Маедрос, - перемовини.

Срібна сурма закричала дзвінко і пронизливо. Маедрос вичекав

хвильку і підвівся з-за завалу на повен зріст. Ззаду хтось охнув –

здається то був Руссе. Високий Феанорінг був нині чудовою мішенню

для синдарських стріл.

- Квенді! – вимовив Маедрос голосно, - ми не бажаємо

подальших смертей. Ми прийшли за тим, що належало нашому

батькові, згідно Обітниці, яку дали родом усім. Я звертаюся до княгині Ельвінг і

10

Nisse - жінка

11

Fеа