Мирослава Горностаєва - Атарінья

15

пропоную обмін: Сильмарил Феанора на двох синів Еаренділя. Присягаю, що не буду

мститися за смерть своїх братів - війна війною. Чуєте, Синдар? Обмін – і ми йдемо.

Відповіддю була тиша. Маедрос мовив не обертаючись:

- Макалауре, Руссе - візьміть малих на руки і станьте поруч.

Вони виконали наказ – його брат підняв на руках Ельроса, котрий принишк від жаху, мов

мишеня, а синьоокий Руссе взяв мене під пахви, хоча я брикався з усієї сили, і теж підняв над

головою.

За кільканадцять хвилин, які здалися всім нам занадто довгими, з віконечка-бійниці майнув

білий шарф, прив’язаний до стріли.

- Вони здаються, - мовив з полегшенням темноволосий Макалауре, - хвала Валар за їхні

маленькі милості.

- Аркуеноне, - озвався Маедрос стиха, - звели воїнам винести звідти… загиблих.

Ельдар розсунули загорожу, і вийшли забрати тіла. Руссе поставив мене на землю, і я тут

же почав роззиратися, куди б його чкурнути. І раптом заціпенів – повз мене пронесли

Амрода… Синдар стріляють цільно – він помер одразу… Стріла увійшла вище

кольчужного коміра. Наступним був Амрас, його я пізнав лише по огняному волоссю…

Лице воїна перетворилось на криваву маску…»

Ельронд замовк, зрозумівши, що сказав зайве, але Нерданель мовила, сама дивуючись з

того, як рівно звучить її голос:

- Не зосталось Нолдор, свідків тієї сутички. Ніхто не повернувся… Аркуенон… Я

знала Аркуенона… А отой Руссе напевне народився вже в Ендоре. У мого Нельо був

інший вістовий – Морнемир, мій родич, Магтанової крові…

- Цей гідний всякої пошани Ельда загинув в Нірнает Адорнедіад, - озвався Ельронд, -

принаймні, так мені оповідали. Однак, можливо поки що досить?

- Ні, - сказала жінка, - говори… Я вперше говорю зо свідком, котрий бачив… Бачив

загибель моїх найменшеньких і говорить про це з жалем…

- Мені дійсно було їх жаль, - продовжив гість, - навіть тоді… І я заціпенів на місці, і

більше не думав про втечу. Тим часом з дверцят маяка почали виходити гридні. Вони

складали зброю біля сходинок – мечі, луки… Дехто теж був в крові…

- Хто ваш сano ? – спитав Маедрос спокійно.

- Я, Меретір, - озвався сano. Його куртка кольору зів’ялого листу була вся в іржавих

плямах, а лице дуже блідим аж сірим, як у смертельно пораненого.

- Ми виконали свою частину умови. Де княгиня Ельвінг?

Меретір різко підвів голову. В карих очах Синда змішались воєдино страх і зненависть.

- В-вельможний Маедросе, - кожне слово Меретір вимовляв наче через силу, - я прошу

вас вислухати мене, а зробити по власній волі. Княгиня Ельвінг знаходилася на

вершечку маяка, там, де відкрита площадка для ліхтаря. Коли ми передали їй ваші

умови, вона розсміялася, і сказала, що краще загине, аніж віддасть вам цей камінь –

свідоцтво звитяги її роду. З тим вона кинулась з майданчика вниз – ми не встигли її

зупинити. Однак, Валар не зоставили в біді онуку Берена та Лутіень – перед нашими

очима вона обернулася білою чайкою, і полинула на Захід. Камінь же сяяв на грудях

птаха, немов дороговказ.

Маедрос вислухав його, не змигнувши оком. Затим звелів Аркуенону відрядити воїнів

обшукати маяк, і обдивитися зверху море – чи не видно де човна. Темноволосий Макалауре

зітхнув уривчасто:

- Можливо, - промовив на квенья, - доріатець говорить правду. Я не відчуваю поклику

Сильмарила.

Очікування затяглося і ставало нестерпним. Врешті Аркуенон підійшов до свого князя й

мовив:

16

- Вельможний Нельяфінве, ми обшукали все, і обдивились все довкола, однак не

знайшли ні каменю, ні княгині. Але ми помітили кілька кораблів, що йдуть сюди від

острова Балар.

- О, ні, - сказав рудоволосий, - син мого Фіндекано… Ерейніон…

- Вони мабуть помітили щось неладне, - тривожно мовив Аркуенон, - мій князю, ми не

можемо стати з ними до битви.

- І не маємо права здатись, - вишептав Макалауре, - Обітниця…

Маедрос дивився на море, де тільки зір Ельда міг розріжнити білі краплини вітрил, і щось

міркував. Потім перевів погляд на вбитих братів – я вже встиг втямити, що вони брати, ці

троє рудих. Коли він глянув на мене, опісля того, то я подумав, що мій шлях до Туманних

Чертогів буде дуже коротким. Авжеж, переді мною стояв Феанорінг, жахливий і лютий…

Котрий не отримав бажаного, але втратив найдорожче.

Меретір, він був хоробрим, наш сano , став перед ним і сказав ледве чутно:

- Ви можете втолити вашу жагу крови. Це моя стріла відправила до Мандосу одного з

рудоволосих… Убийте мене, але пощадіть її синів.

- Тоді, в Доріаті, - мовив Маедрос протягло, - ти мовив при всіх Квенді, моїх воїнах і

полонених Синдар, що я наказав стріляти туди, де ховалися жони… Бо там була

Аммале, якій я колись освідчився, зустрівши її на Святі Єднання, а вона сказала, що

дивується, як огидний каліка насмілився звести очі на доріатську красуню. Ти

звинуватив мене у навмисному вбивстві nissi. Нині ти хочеш звинуватити мене у

дітовбивстві?

- Елуред та Елугіл, - сказав Меретір, - сини Діора і