Дмитро Степаненко - Окопні історії: фронтовий щоденник

Що за безглузді запитання? Однією рукою ріжу сєпара, а іншою перезаряджаю кулемет! Не віриш? Шкода, що через телефон запахи не чути, а то ви б почули. Тут хлопці саме православне немовля досмажують, зараз будемо вечеряти, — і далі у тому ж стилі.

Нагородили Змія наручним годинником. Йому сувенір, а нам розвага.

— Змій, котра година? — починає хтось із хлопців, а усі інші уже готуються до шоу.

Змій із серйозно-зосередженим обличчям, наче й не помічаючи наших посмішок, оглядає весь намет і зупиняє погляд на тому, хто запитував.

— Що, злидні, ні в кого годинника нема? І що б ви робили без мене? Добре, не переймайтеся, зараз кулеметник подивиться, — повільно, без поспіху й тіні усмішки демонстративно підносить руку з годинником, відсуває набік рукав. — Шістнадцята година, десять хвилин. Запам’ятав, синок? Іншим розкажеш, — і лише тоді усміхається, бо вже весь намет аж сльози витирає зо сміху.

Кіт

Товстий здоровенний котяра заходить у намет. У пошуках мишей повільно проходить під ліжками. На купі дров — ящик із-під патронів. Котяра вистрибує на ящик, той не витримує ваги i перекидається. Кіт падає на землю, ящик — слідом на хвіст.

— Ня-я-я-яв!!!

Відскакує, б'ється головою об сушарку для взуття. Зверху сипляться берцi. Завiса. Масова істерика.

Диверсанти

— Що таке пост?

Це коли дуже їсти хочеться, але не можна.

(Військова мудрість)

Командири справедливо вирішили, що обстріляних на передовій розвідників доцільніше використати для охорони власних тушок. Із посту на кургані наш підрозділ зняли, і тепер ми заступали на спостережний пост на даху елеватора й раз на кілька днів виділяли зміну на охорону штабу. Черговий штабний офіцер на порозі зустрічає кожну зміну, прискіпливо розглядає й заспокоюється лише тоді, коли бачить повні розгрузки патронів і підствольні гранатомети на автоматах. Від грізного вигляду кулеметників чергові взагалі впадають в екстаз:

— Бра-а-тан! Оце звірюка, оце машина! Ти з нього вже по сєпарам стріляв? Дивіться, добре охороняйте. Ви ж розумієте, що без штабу вам хана? — і лізе обійматися до кулеметника.

— Це вам без нас хана, криси тилові, — не розділяє радості штабника Орлик, і вже тихіше, напарникові, — алкашня бісова.

Черговий ховається за дверима штабу, щоб через годинку випірнути ще п’янішим на наступний перекур.

— Ну як обстановка? Нічого підозрілого не бачили? Зі штабу сектору передавали, що цієї ночі є загроза прориву диверсійно-розвідувальних груп. Будьте пильними!.. Братан! — знову лізе до кулеметника.

— Така загроза кожного дня є, теж мені дивина.

І кому ви треба за тридцять кілометрів від передової разом з оцими корівниками? Задрав уже, директор паніки.

* * *

У штабі бригади черговий припадок параної. Посеред ночі ввижаються диверсанти. У начальства по п’янці ще й не таке буває.

Викликали начальника розвідки з двома розвідниками:

— Сусіди по сектору повідомили, що в нашому районі їздить два автобуси з диверсантами. Прошмонайте зеленку навколо табору.

— Вони що, ідіоти на автобусах їздити?

— Ваша справа перевірити. Це наказ!

Дістали із сейфа під сімома замками тепловізор і мало не під підпис видали («Це ж цілих 60 000 грн!»). Сходили. Крім двох зайців і купи фазанів диверсантів не виявили. Сердиті та злі повернули тепловізор. Хтось із штабників:

— А куди ви тепер? Може… — стовідсотково хотів, щоб ми приєдналися до вартових біля штабу.

— Все! Мать-перемать! Ми відпочивать! — швидко перебив один з розвідників.

Штабники відразу повідверталися, зробили діловий вигляд. Питань до розвідки більше нема…

Панікери з погонами, якби їхня воля, усю розвідку примусили б ночувати в себе під вікнами задля душевного спокою.

FM

Телефон Кривбаса має дуже корисну функцію: ловить FM-радіо. У нашому випадку цілком конкретне і безальтернативне FM недоросії. Слухали не паскудний кацапський шансон і не пафосні сєпарські новини. Безперечний лідер рейтингу серед укропів — «історичні» дослідження та «високоінтелектуальні» резюмування москальні. Хочеш розважитися, згаяти час на посту або насміятися до сліз — слухай радіо недоросії.

— …Чорнає морє викапалі хахли, — доводив професор історичних наук із Санкт-Перетбургу. –

Ім негдє било мица, і ані пєрєкапалі і затапілі ісконно рускую зємлю Атлантіду. Адну із єтіх дєрєвяних лапат, патверждєніє прєступлєнія, нашлі ва врємя раскопак на Кубанє…

… бандєри истребляют на Украінє снєгірєй…

… всє Запоршскіє гєтмани билі сєпаратістамі…

… укропи сдірают скальпи с плєних і мєсних житєлєй…

… Украіну скора падєлят мєжду сабою саседі — члєни НАТО…

… атброси са всєво міра, Інастраний лєгіон, амєріканскіє нєгри і мусульманскіє тєрарісти ваюют за укрофашистав…

… женсчін, дєтєй і пєнсіанєрав пріковивают к бліндажам для защіти…

… хахлацкій язик прідумалі австрійци в 1914 гаду…

… заафіли-жидобандеравци насілуют рускаязичних пєнсіанєрак…

… НАТОвськіє танковиє дівізіі на граніцах атєчєства…

… а на мангале жарят праваславних младєнцев…

— Стільки нового можна про себе дізнатися, — посміхається мій напарник.

— Зрештою, про нас усіх. Вивели-таки на чисту воду. Усі таємниці, гади, порозкривали.

Полювання на голубів

Кірюха з Рижим вночі на посту трохи накинули і вирішили урізноманітнити меню підрозділа м’ясом голубів. Двійка чітко поділила ролі: стрілець і коректувальник. Кірюха світив ліхтариком, а Рижий стріляв. Пальнули раз і затихли, прислухалися. Рація мовчить — значить, не почули, можна полювати далі…

А тим часом до зубів озброєна резервна група на чолі з черговим по частині, прогортаючи власною біомасою снігові замети, мчала на допомогу…

Село Бересток забилося під ліжка й в підвали: автоматні черги в замкненому просторі елеватора, повному порожніх широких труб, звучали в нічній тиші як повноцінне ревище ДШК. Що таке лінія фронту, місцеві забути ще не встигли…

Не зовсім тверезий сон штабних офіцерів теж безнадійно зіпсували. Кожен штабник точно знає: усі диверсійні групи ГРУ, ФСБ, даунбаса і лугандона уже давно полюють саме на нього — грозу ворогів і унікального спеціаліста, практично незамінну фігуру в АТО. А може, все набагато гірше, і розпочався повномасштабний наступ сєпарів?

Терор проти пташок миру тривав із розмахом. Численні рикошети лише змушували мисливців частіше змінювати позиції. Захеканий черговий Кап-Два (все-таки 13-й поверх), вимушений свідок побоїща, поволік мисливців у штаб. Рижий ішов першим, і змикитивши, що пахне смаленим, почав помалу викидати трофеї з-під поли. Кап-Два у темряві нічого б і не помітив, але Кірюха протупив і попалив контору вигуками:

— Рижий, у тебе щось випадає, мабуть, рукавиці!

Речові докази таки доставили куди слід.

Після відвідин штабу стрільці прийшли в намет переможцями:

— Ну ми майорам і розказали, де раком зимують!

І гордо заходилися патрати здобич.

Але зранку в гру