Євгеній Павлович Литвак - Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак

з собою навіть в їдальню, і тоді керівництво вважатиме вас трудягою і цінним працівником, як би ви не валяли дурня". Через місяць після цієї лекції препода призначили деканом.

А я кинув навчання, але ось його пораду пам'ятаю досі.

На цих словах повернувся ректор з великою кіпою паперів під пахвою. Зал вибухнув черговим нападом сміху, але всі швидко вщухли, коли Ніколас продовжив говорити:

– Тепер трохи про силу думки. Відома всім приказка про те, що "думка матеріальна" – не порожні слова, а доведений вченими і психологами факт, який вони безпосередньо зв'язують із законом тяжіння.

– А можете пояснити, як тлумачити свої сни? – Боязко, зовсім тихим голосом запитала дівчинка з першого ряду, проте Ніколас її все одно почув.

– В першу чергу, коли ми спимо, ми отримуємо інформацію, і не лише з минулого. Зверніть увагу на емоції, які відчуваєте уві сні і запитайте себе: "На що в моєму житті це схоже"? "Коли я відчував себе так само"? Перш ніж аналізувати сон, треба його як слід відчути і розібрати по поличках. Спершу намалюйте те, що вам наснилося. Просто візьміть аркуш паперу, фарби або олівці і зображуйте будь-який епізод зі сну. Тепер подумки опишіть свій малюнок. Який він? Який настрій передає? Що хотілося б змінити? На що у вашому житті це схоже? Якщо сон обірвався, або закінчився не так, як би того хотілося, і це не дає вам спокою, придумайте продовження самі. Так ніби пишіть казку. Якщо уві сні є кілька конфліктуючих сторін, продумайте сон від імені кожного героя. Це допоможе не лише вивчити послання сну з різних сторін, але і об'єднати ці частини в одне ціле.

– Можете розповісти про лунатизм? – Запитала брюнетка з грубою, довгою косою.

– Лунатизм, або, як його ще називають сноходження, є досить рідкісним порушенням сну, при якому сплячі люди можуть ходити і здійснювати уві сні якісь дії. Їх мозок при цьому перебуває в стані півсна-неспання. Прокинувшись, лунатики зазвичай нічого не пам'ятають. Цікаво, що найчастіше таке відбувається з дітьми, що піддаються постійному стресу, і з людьми, в стані клінічної депресії.

– О так, – кивнула брюнетка. – Коли я була маленькою, мій молодший брат ходив уві сні. Було дуже жахливо. Наші кімнати знаходилися поруч, і я часто прокидалася через те, що на мене хтось дивиться, ще і це його шумне дихання, прямо мурашки по шкірі. Він просто приходив і стояв навпроти мого ліжка, дивлячись в порожнечу, як в якихось фільмах жахів. У такі моменти я навіть поворушитись боялася – думала, хіба мало що. Він стояв так хвилин двадцять і йшов до себе, лягав назад у ліжко, а на ранок нічого не пам'ятав. Я так і не звикла до цього, кожного разу страшно.

– Я десь читав, що є ще летаргічний сон, – з деяким сумнівом в голосі пригадав міцно збитий хлопець у білій сорочці. – Таке і справді буває?

– Уявна смерть, – кивнув Ніколас. – Стан, при якому людина стає нерухомою, а всі життєві функції хоч і зберігаються, але значно сповільнюються: пульс і дихання стають рідше, знижується температура тіла. В літературі повно легенд про людей, що впали в глибокий, схожий на смерть, сон. Проте страшилки з книжок далеко не завжди вигадка. Навіть сьогодні, в століття просунутих технологій, лікарі іноді не розпізнають летаргію, і сплячих живцем відправляють в могилу.

Багато відомих людей боялися, що з ними станеться подібне, а ось ви, – Ніколас обвів поглядом зал, – повинні навчитися долати свої страхи і тоді будете здатні здійснювати неможливе, вас почнуть поважати.

– Ви популярні і у вас купа знайомих. Скажіть, що вас найбільше дивує в людях? – Пролунало питання з найвіддаленішого від сцени ряду.

– Те, що багатьом властиво постійно турбуватися про майбутнє і згадувати минуле. Такі люди зовсім ігнорують сьогодення. Живуть, ніби ніколи не помруть і помирають, ніби ніколи не жили.

На цих словах Ніколас вклонився публіці. Пролунали гучні оплески, в залі включилося яскравіше "денне" світло. Розбуркано обговорюючи між собою прослухану лекцію, студенти вишикувалися в чергу, щоб дістати автограф або фотографію з Ніколасом, або і те і інше відразу.

– Вітаю, Ніколас, – протягнув йому руку, що дочекався своєї черги, симпатичний юнак, чимось схожий на соліста відомої рок-групи. – Я хлопець тієї дівчини, яку ви почастували капучіно.

– Приємно познайомитися, – щиро посміхнувся Ніколас. – Повторюся, вона у вас просто чудова.

– Ваш вчинок підняв мені настрій, – підморгнула "стигла полуниця". – Дякую.

– Звертайтеся, – підморгнув Ніколас.

– В записці ви просили не відповідати вам, якщо у мене є хлопець, але ми просто не можемо піти, не сфотографувавшись з вами, – дівчина трохи збентежено заправила за вухо пасмо волосся, що вибилося. – Ви приголомшливий, а отримати від вас записку, в сто разів крутіше за автограф, як у всіх.

– Ввечері обов'язково подивимося передачу з вашою участю, – хлопець "полуниці" ще раз потиснув йому руку, – триматимемо за вас кулаки.

– Дякую, що пришли на мою лекцію. Удачі, – відповів Ніколас і завмер, позуючи для чергового знімка.

Роздавши автографи і посмішки, Ніколас вирішив скористатися моментом і спокійно прогулятися широкими коридорами університету. Здавалося, тут навіть стіни просочилися мудрістю, а під високими стелями сплелося відлуння тисячі тисяч проведених лекцій. Повернувши в абсолютно порожній коридор, Ніколас почув голос, що пролунав через причинені двері аудиторії:

– Візьміть листи паперу, зімніть і киньте їх убік. Так само ви викидаєте свої сни, коли не користуєтеся ними в належній мірі.

Зацікавлений Ніколас, підкрався ближче, і впершись ліктем об стіну, прислухався:

– Тепер візьміть ще по аркушу паперу, зімніть, – продовжив викладач. – А далі правила дуже прості. Уявіть, що ви – населення певної країни, де у кожного громадянина є шанс стати багатше, або ж вийти на новий соціальний рівень життя. Все, що для цього треба – закинути в сміттєвий кошик зім'ятий аркуш паперу, не встаючи зі свого місця.

Задні парти загуділи невдоволеним наріканням, розуміючи, що у попередніх, шансів влучити в ціль набагато більше :

– Так нечесно!

Студенти почали кидати папір і, як і передбачалося, майже всі, хто сидів на перших рядах потрапили в кошик. А ось із задніми партами вийшло навпаки – більшість промазали.

– В тих, хто сидів ближче до кошику, було свідомо більше шансів влучити в ціль, – кивнув викладач, задоволений проведеним експериментом. – Це і означає "мати привілей над іншими". Але чи помітили ви, що про несправедливість говорили тільки ті, хто сидів на задніх партах? Учні з передніх місць не бачили складності в завданні. Їм треба було кинути всього з декількох метрів. Ваше завдання для студентів одного з