Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

6

Зранку я проснулася від звуку телефонного дзвінка. Я подивилася на годинник. 11:43. Трясця! Швидко вскочила з ліжка і побігла до телефону. Це дзвонила Лія і я підняла слухавку.

- Алло.. - сонно відповіла я.

- Ані, чому до тебе ніколи нереально додзвонитися? Де ти вже?

- Ем... Я ще в ліжку.

- Ані, ти взагалі? Ти казала, що на 12 ми збираємось у Райана.

- Лі, я через 20 хвилин буду, і якщо не встигну до дванадцятої, то дозволяю тобі мене вбити.

- Домовились. Час пішов. - відповіла Лія і я завершила дзвінок.

Я взяла темні джинси, білу майку, чорний піджак і побігла в душ. Одягнувшись, швидко побігла у вітальню по взуття. На сходах, я ледь не збила маму.

- Ані, доню, щось трапилось? Куди ти так біжиш?

- Ем, мам, доброго ранку. Я дуже сильно спішу, тому зразу бувай. Поясню все потім, - поцілувавши маму, я почала взувати кросівки.

- Ти хоч поїла?

- Я взяла з собою.

- О'кей, тоді гарного дня тобі. - сказала мама і пішла у спальню.

- Взаємно! - прокричала я і вибігла з дому. 

Надворі погода вже холодніша, ніж вчора. Справжня осінь. Всю дорогу думала над тим, чи потрібно розповісти Лії про наших гостів. Все ж таки, вирішила розповісти. Вона моя подруга і має знати про все, що відбувається у моєму житті.

Прийшла я до Райана трохи пізніше ніж 12, але добре, що Лія цього не помітила. І найголовніше: я залишилася живою!

- О, привіт, Ані, - сказав Райан, відчинивши мені двері.

- Привіт, а де Лія? - стурбовано відповіла я.

- Лія на другому поверсі у коридорі. Вона чекає на тебе. Проходь.

- Добре, дякую.

Я пішла до Лії. Вона стояла на стільці і розвішувала повітряні кульки.

- Лі, я вже тут. Ти все-таки вмовила Райана повісити кульки?

- О-о-о, Ані! Нарешті! А то я думала, що з тобою щось сталося, - вона злізла зі стільця та обняла мене, - Ну звісно! Вмовити його вийшло легше простого, сама догадайся про що я,  - підморгнула мені вона, а я закотила очі.

- Будь ласка, тільки без твоїх брудних подробиць. Тобі щось допомогти?

- Бери оці кульки і наклей їх у цьому куті. А я дороблю цю частину.

- Як скажеш.

Я стала розвішувати кульки і згадала про те, що хотіла розповісти Лії.

- Лі, мені потрібно твоєї поради.

- Так, подруго, я слухаю.

- Завтра я піду раніше з вечірки... 

- Чому це?

- Чекай, я не договорила. А піду я раніше тому, що до нас приїдуть непрохані гості.

- Овва. Хто ці нещасні? - Лія підняла одну брову і здивовано поглянула на мене.

- Хороший знайомий тата з сім'єю. Вони будуть жити у нас місяць.

- З сім'єю? Скільки ж їх разом?

- Троє. Паркер старший, його дружина та син.

- О-о-о, як цікаво складаються обставини. А який їхній син? Дорослий уже, а? - сміючись запитала Лія.

- Якби я це знала, була б рада. - сказала я.

- Ну, подруго, пораджу тобі таке: просто розслабся і ввічливо приймай гостей. Все буде добре. Повір. Місяць - це не рік. Але на вечірці ти завтра точно маєш бути, без обговорення!

- Обіцяю, - сказала я і закінчила розкладати всі кульки.

- Лі, я вже закінчила, - полегшено сказала я.

- Я теж, ідемо в іншу кімнату. 

Лія взяла мене за руку і ми побігли у вітальню. Так ми провели цілий день і в кінці ми милувалися цим будинком і нашими прикрасами.

- Щоби я без вас робив, дівчатка? Це шикарно! Це буде найкраща вечірка за всю історію коледжу. - сказав Райан з радісним виглядом.

- Дякуємо, ми старалися, - відповіла я.

- Я таки впевнена на всі сто, що це буде найкраща вечірка, - сказала Лія.

- Шкода, що за це не дають якісь призи, - промовив Райан, поцілувавши Лію.

- Друзі, мені, мабуть, пора іти. Дома є багато роботи, - відповіла я.

- Дуже дякуємо за допомогу.

- Завжди рада допомогти, бувайте.

- До завтра, Ані! - обняла мене на прощання Лія.

Я вийшла з будинку Райана і пішла додому. На вулиці уже ніч, а в таку пору досить страшно йти самій, тому я пришвидшила темп і через пару хвилин була вдома.
У будинку батьків не було: мама у салоні, тато на роботі і тому я вирішила до їхнього приходу і до приїзду гостів поприбирати. Зробивши все заплановане, я не помітила, як заснула просто на дивані від втоми.

POV Dave

Сьогодні я цілий день складав речі у дорогу. Після, я вирішив почитати в інтернеті про Вашингтон, і що там потрібно відвідати. Як тільки приїду, треба зразу оглянутися, щоби не було дурних відчуттів про сум за Берліном. Під час цього до мене задзвонив телефон. Я подивився, хто дзвонить і на екрані засвітилося ім'я друга.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍