Оксана Мрійченко - Кохання проти субординації, Оксана Мрійченко

Глава 4.

Каріна повернулася додому в піднесеному настрої. Знявши взуття, вона забігла до кімнати та з насолодою розтягнулася на канапі. Її взяли у «Цитрус» — найкращу рекламну компанію міста. Коли Світлана Єгорівна назвала їй розмір зарплатні, Каріна ледь стрималася, щоб не підстрибнути на місці — сума була вдвічі більша, ніж та, яку вона мала на попередньому місці роботи. Все буде добре! От би зараз зателефонувати Олексію...

Каріна зітхнула і сіла на канапі. Нові враження, пов'язані з роботою, ненадовго відволікли її від особистих переживань. Але спогади про Олексія досі залишалися сильними та болючими. Чи зможе вона коли-небудь спокійно думати про нього? Їм було так добре разом, стільки щасливих моментів. Може він все ж таки передумає зі своєю Канадою? Вибачиться, скаже, що пожартував.

Каріна і сама розуміла, наскільки несерйозно звучать подібні думки, але нічого не могла з собою вдіяти. Вона кохала Олексія і почуття не хотіли зникати. Напевно, потрібен час. Але проблема у тому, що вона не хоче його забувати. Якби можна було повернути все як було! Але тоді вона б не пішла у магазин за цим морозивом, не зустріла б Дениса, не отримала б посаду в «Цитрусі». Та й навіщо їй все це, якщо поруч немає Олексія? Каріна відчула, що очі наповнилися сльозами.

 

Наступний місяць був для Каріни цікавим і насиченим. Робота в «Цитрусі» була нелегкою, але захопливою. Вона ближче познайомилася з Антоном, Кирилом, Веронікою, Сніжаною та Мариною і переконалася, що Таня сказала правду — всі вони виявилися чудовими людьми. Вони з радістю прийняли Каріну до свого колективу і коли у неї щось не виходило, з готовністю підказували їй. Світлана Єгорівна хвалила Каріну за старанність і теж давала їй цінні настанови. В обідню перерву дівчина ходила у сусіднє кафе з Наташею, Танею, Мариною, Сніжаною і Веронікою, а вечорами поверталася додому, задоволена пройденим днем. Все було добре, але вона, як і раніше, не могла забути Олексія. За весь цей час він жодного разу не зателефонував їй. Від спільних знайомих Каріна знала — він поїхав на стажування. Якщо все пройде добре, то через три тижні він повернеться, щоб забрати речі та остаточно переїхати у Канаду.

За три тижні Каріна бачила Дениса всього кілька разів. Зазвичай їх спілкування обмежувалося стандартними ввічливим вітанням, але двічі дівчина була присутньою на робочих нарадах разом зі Світланою Єгорівною і Денисом. На першій з таких нарад дівчина познайомилася з Вікторією Анатоліївною, про яку їй розповідала Таня.

Вікторія Анатоліївна була симпатичною, стрункою дівчиною зі світлим волоссям і гарною фігурою. Каріна швидко зрозуміла, що вона відмінно розбирається у своїй сфері діяльності та блискуче вміє організовувати роботу своїх підлеглих. Але Світлана Єгорівна, наприклад, ставилася до кожного співробітника з повагою, а Вікторія Анатоліївна вміла незбагненним чином вселити людині почуття провини навіть якщо у співробітника не було жодних причин відчувати себе винуватим. Світлана Єгорівна могла спалахнути та підвищити голос, але ніколи не переходила на особистості, тому ніхто зі співробітників при цьому не відчував образу. Вікторія Анатоліївна підвищувала голос дуже рідко, але вміла зачепити людину за живе і змусити її відчути себе повною нікчемою. Тому Каріна щиро раділа, що потрапила саме до Світлани Єгорівни.

Перша робоча нарада відбулася через два тижні після того, як Каріна почала працювати особистим помічником Світлани Єгорівни. Начальниця підійшла до дівчини вранці та запитала:

— Ну що, Каріно? Як настрій?

— Якщо чесно, то я трохи хвилююся, — зізналася дівчина.

— Все буде добре. Вам потрібно звикати супроводжувати мене на таких зустрічах. Знаєте, я тут подумала... Ви ж займалися підготовкою презентації по рекламному проекту приватної клініки та добре розбираєтеся в цій темі. Тому я прийняла рішення, що на зборах саме ви можете представити доповідь з цього питання.

— Але я ніколи не...

— Каріно, ви недооцінюєте себе і занадто боїтеся проявляти свої якості! А вони у вас є — це я вам кажу з усією відвертістю. Ви впораєтеся!

— А якщо ні?

— По-перше, сьогодні у нас тут всі свої. По-друге, якщо щось піде не так — я завжди встигну втрутитися. Ну і по-третє — я впевнена, що все пройде добре. Потрібно буде коротко розповісти загальну ідею проекту, зупинитися на етапах його реалізації та окремо розповісти про бюджет для Вікторії Анатоліївни. Все це вже є — вам потрібно тільки роздрукувати відповідні аркуші для кожного учасника зборів і виступити з короткою промовою. Три дні тому ви розповідали про це мені — у вас відмінно вийшло! Тому ніяких заперечень я не приймаю. Хочете ви чи ні, а я з вас зроблю відмінного фахівця, який не боїться виступати на публіці та вірить у свої сили, — Світлана Єгорівна підбадьорливо посміхнулася Каріні.

Коли начальниця пішла, Каріна встала з-за свого столу і попрямувала до принтера, щоб зробити копії потрібних аркушів.

— Світлана Єгорівна має рацію, ти впораєшся, — звернулася до Каріни Вероніка, яка під час розмови сиділа у кабінеті та чула всю розмову.

— У мене навіть коліна тремтять і долоньки пітніють. Як школярка перед випускним іспитом.

— Не хвилюйся так. Єдина неприємність, з якою тобі доведеться мати справу — це Вікторія Анатоліївна. Але ти не звертай на неї уваги.

— Раптом вона почне критикувати мій бюджет?

— Обов'язково почне! Вікторія Анатоліївна критикувала б його навіть в тому випадку, якщо б він був ідеальним, — Вероніка засміялася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍