Катерина Дако - Зламати ляльку Loly, Катерина Дако

* 2.4 *

 

Лолі було так добре, що вона практично втратила зв'язок із реальністю. По її тілу розливались хвилі блаженства, ніби вона у лютий холод пригорнулася до теплої грубки. Це було ні з чим не порівняне відчуття. Адже Гордій просто обійняв її. Що ж буде, якщо... Цю думку не вдавалося додумати. Та й усі думки в голові були як желе.

Зараз для неї не існувало ні міста довкола, прикрашеного передноворічними вогнями, ні колег, що розважаються в залі по сусідству. Зараз вона була повністю занурена у цього чоловіка.

Гордій стояв, широкою долонею підтримуючи її за талію. Носом він уткнувся Лолі у ​​волосся і втягнув повітря, наче принюхуючись.

- Смачна, - трохи чутно видихнув він.

Але Лола почула. Затріпотіла в його руках.

Таке просте слово. Але як багато означає, якщо воно перше з його вуст. Від нього віє надією на продовження, на те, що вона не байдужа цьому чоловікові. Від нього хочеться думати про можливість бути з ним. А раптом він...

Але думки в Лолиній голові знову розтеклися.

Лола нарешті зібралася з силами і підвела голову. Їй дуже хотілося подивитись Гордієві в очі. Але як тільки вона це зробила, теплі губи торкнулися її губ. Мов чекали від неї першого кроку.

Це було... це було невимовно. У такому поцілунку, хай і майже безневинному, але нескінченно ніжному, можна було загубитися назавжди. Власне, як і в цьому чоловікові.

- Смачна, - знову, уже голосніше, повторив він, відірвавшись від її губ і трохи піднявши голову.

Боже, як же добре! Лола ще ніколи не відчувала такого потоку почуттів. Такої легкістю. Такої невагомості. Такого блаженства. 

Цей ніжний поцілунок, який, напевно, для чоловіка не означав майже нічого, для Лоли розділив життя на "до" і "після". Якщо до нього почуття до Гордія можна було назвати закоханістю, захопленням, то після - це точно було кохання.

Лола й сама не могла пояснити чому так, але вона це відчувала на якомусь глибинному рівні. На рівні підсвідомості.

Вона розуміла, що так не буває, але так було. Так трапилось. Вона захворіла на любовну лихоманку, вилікувати від якої міг тільки цей чоловік.

Вони знову мовчали, дивлячись у вічі один одному. Але мовчання було скоріше багатообіцяючим, ніж незручним.

А потім Гордій знову нахилився до дівчини і вп'явся в її губи. Цей поцілунок відрізнявся від попереднього, як ніч від дня. Пристрасть, бажання, навіть якась твердість були в ньому. Чоловік зім'яв губи Лоли як ніжні пелюстки, вимагаючи більшого, сміливого, зухвалого. Це був поцілунок-заклик перейти з її світлого боку на його темний. Це був такий собі шлях до пекла.

Але Лола із задоволенням і завмиранням серця зробила крок до нього.

Вона розуміла, що дороги назад немає, але дівчина з такою чистою душею просто не підозрювала, у що може бути втягнута.

Тим часом Гордій відірвався від Лолиних губ. Вони обидва важко дихали, ніби віддали один одному кисень.

Чоловік відсторонився, ніби соромився виявленої слабкості. Він узяв Лолу за руку, повів у зал.

- Чекатиму тебе біля виходу за п'ять хвилин, - сказав тихо.

Лола просто не могла повірити у те, що відбувається. Гордій чекатиме? Її? Якби про це їй сказав хтось сьогодні вранці, вона б розсміялася безглуздості ситуації. А тим часом... він чекає. І саме її!

Лола повернулася до зали, взяла сумочку, пройшла до гардеробу, де вдягла своє пальто, і спустилася на ліфті на перший поверх.

Вийшовши надвір, Лола розгубилася. Вона чомусь була впевнена, що він приїхав своєю машиною, але не знала, яка машина у Гордія. Лола озирнулася на всі боки і побачила, що чоловік виходить з-за керма величезного чорного позашляховика, щоб відкрити двері дівчині. Цим галантним жестом Гордій дуже збентежив її. Вона відчула себе тендітною та потрібною. Хоча, можливо, з боку Гордія це бу просто жест ввічливості.

Запитай її потім, як вони їхали додому, Лола б не сказала нічого членороздільного. Її мізок знову прийняв желеподібну консистенцію. У серці була ейфорія, по тілу пробігали теплі хвилі, а душа літала в хмарах. Вона пам'ятала лише, що не було вимовлено жодного слова.

Лола не усвідомлювала, куди вони їдуть. Прийшла до тями лише, коли машина загальмувала біля знайомого під'їзду. Її під'їзд. Невже знає її адресу? Значить, заздалегідь навів довідки. Значить це не миттєве захоплення?!

Лоле було нескінченно тепло від цих думок та здогадів. Вона повернулася до чоловіка і дивилася на нього широко розкритими очима, що затягували своєю темно-сірою глибиною.

Гордій посміхнувся, знову піднявши лише один куточок рота.

- Закохалася? - напівзапитав, напівзатвердив він.

Лола проковтнула і опустила погляд. А що вона могла сказати? Звісно, ​​закохалася. Як в такого можна не закохатися? Адже в її оточенні ніколи не було таких чоловіків. Ні, ТАКИХ чоловіків.

Звісно, ​​вона закохалася. Як романтична простушка. Як дурна школярка. Як лялька у свого ляльковода.

- Ти б краще не закохувалась, - сказав уже похмуро. - Адже я не принц. Скоріше навпаки, злий геній.

Лола продовжувала мовчати. Та й що на це відповісти. Зрозуміло, що чоловік не на компліменти наривається. А серйозно каже, наче попереджаючи.

- Трималася б ти від мене подалі, - і справді попередив.

Але Лола розуміла, що це неможливо. Її тягнуло, магнітило до нього. Як плюс до мінуса, як світле до темного.

І тут Гордій зробив зовсім несподіване. Він нахилився і лизнув Лолі щоку. Знизу вгору, ніби вона – пломбір.

Це було так… еротично, збудливо, порочно. Від цього стало жарко внизу живота і заледеніли ноги. І розряд пробіг у хребті. І голова поринула у марево задоволення.

- Смачна, - втретє повторив, тепер уже промуркотів, Гордій. - Біжи додому, доки не з'їв.

І він перехилився через Лолу, відчинив їй двері і легенько підштовхнув. І вірно, що підштовхнув. Сама вона досі була в такому шоці, що не змогла б зрушити з місця ще кілька годин.

На ногах, що не гнулися й запліталися, Лола пошаставала до під'їзду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍