Олександр Олесь - З журбою радість обнялась, Олександр Олесь

class="p2">Бліда, і ніжна, і сумна,

Серед людей ти, як в пустелі,

І ти на цілий світ одна,

І ти, як мак, на сірій скелі.

 

1906

 

«В обіймах хмар мовчали скелі…»

 

 

В обіймах хмар мовчали скелі...

І хмари так казали їм:

«О любі сестри, полетім

В краї щасливі і веселі...»

В обіймах хмар мовчали скелі…

 

І хмари тихо полетіли...

І сльози сріблились на них...

І, ніби сльози, з скель німих

Каміння, котячись, сіріли...

І хмари тихо полетіли...

 

1906

 

«Літній вечір... Гори в млі…»

 

 

Літній вечір... Гори в млі,

В золоті вершини...

А під ними ллється десь

Пісня України.

 

Гасне вечір... Сон обняв

Гори і долини...

А між горами літа

Пісня України.

 

Ніч давно... Заснуло все...

Тільки море плине,

Та щебече понад ним

Пісня України.

 

1906

 

«В сріблястім морі сад втонув…»

 

 

В сріблястім морі сад втонув,-

Скрізь сяєво зелене,

Навколо трави і квітки,

І мила біля мене.

 

В сріблястім морі мліє сад,

Захоплений красою,

Круг мене квіти,- і в мені,

І ти моя, зо мною.

 

1906

 

«Вічне море вічно ллється…»

 

 

Вічне море вічно ллється,

Не спиняється й на мить:

То об скелі сірі б’ється,

То пісні свої шумить...

 

Чом же я не вільне море,

Чом мовчу я цілі дні?!

Чом так тяжко люте горе

Груди стискує мені?..

 

1906

 

«Я на камені над морем…»

 

 

Я на камені над морем,

Легко, весело мені...

Я співаю пісню морю,

І воно мені співа...

 

Вечоріє... В хмарах гори,

Обнімає землю сон,

А мій дужий спів лунає

І гуде над шумом хвиль.

 

Проспівав я пісню морю,

Ліг на камінь і лежу...

Ніби пісня, ллється море,

Ніби рими, хвилі б’ють.

 

1906

 

«Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!..»

 

 

Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!

Тихо, і ясно, і пусто в саду.

Сплять кипариси, дрімають гранати,

Ніч розкидає сріблястії шати...

 

Кедр до мімози схилився і спить,

Ніжно мімоза щось кедру шумить.

Море купається в місячнім світлі,

Дихають важко троянди розквітлі.

 

Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!

Тихо, і ясно, і пусто в саду...

Сплять кипариси, дрімають гранати,

Ніч над землею розкинула шати.

 

1906

 

«Коли на крилах хмари злотні…»

 

 

Коли на крилах хмари злотні

На землю вечір принесуть,

Вони летять на верхогір’я

І там солодкий спокій п’ють.

 

Вони летять на верхогір’я

Прощатись з сонцем золотим,

Йому добраніч посилати,

Мінятись усміхами з ним.

 

Вони летять на верхогір’я,

Щоб сонце вдосвіта зустріть,

Щоб знов покинуть вранці землю

І знов по вечір полетіть.

 

1906

 

«Осріблені місяцем гори блищать…»

 

 

Осріблені місяцем гори блищать,

Їм кедри і сосни казки шелестять,

І дивні пісні їм співають вітри,

Що нишком підслухали в моря з гори.

 

Осяяні місяцем, гори блищать,

Осріблені місяцем, сосни шумлять,

А море і сердиться, й лає вітри,

Що нишком його підслухають з гори.

 

1906

 

«Біг я далеко від смутку і горя…»

 

 

Біг я далеко від смутку і горя,

Біг і прибіг я до вільного моря.

«Море! О море, море розкішне,

Втіш моє серце, серце невтішне!»

...Згуків утіхи шукаючи в шумі,

Камінь обняв я і слухав в задумі...

Море про власне могутньо співало,

Море нічого мені не сказало.

 

«Кедри, чинари, гранати, мімози,

Втіште мене ви і висушіть сльози,

Ніж в моїм серці, в крові мої груди...

Гляньте, як зранили їх мені люде...»

Дерево міцно обняв я в задумі,

Згуків утіхи шукаючи в шумі...

Тихо про власне шуміли гранати,

Кров мого серця не вміли уйняти...

 

Я серед степу: вертаюсь додому...

Краю немає степу голубому…

Краю і смутку моєму немає,

Пале він душу мою, розриває...

Чув я,- іде боротьба в моїм краю...

Втіху собі я в борні відшукаю,

Славою я свої рани загою...

Дайте, борці, мені кращую зброю!

 

1906

 

«В долинах десь хатки біліють…»

 

 

В долинах десь хатки біліють,

Привітно світяться вогні,

А тут, на горах, в вишині,

Провалля з скелями чорніють.

 

В долинах - тиша, сонний спокій,

А тут шумлять, гудуть вітри,

Мов хочуть скинути з гори

Мене в провалля, в яр глибокий.

 

Долини сплять... собі б заснути,

А я все вище, далі йду...

Стомивсь вкінець... ось-ось впаду,-

І ноги в мене ніби скуті...

 

Долини сонце вже стрівають...

Мені б його стрівать, вітать...

А я упав і хочу спать,

І очі вії закривають.

 

1906

 

«Затремтіли струни у душі моїй…»

 

 

Затремтіли струни у душі моїй...

Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній...

Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,

Чи журба, і радість, і любов моя?!

 

Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш...

Мабуть, ти до мене думкою летиш,

Мабуть, ти це в’єшся у душі моїй

І крилом черкаєш срібні струни в ній.

 

1906

 

«Прийди, прийди... Нудьгую по тобі…»

 

 

Прийди, прийди... Нудьгую по тобі,

Нема кінця моїй журбі...

І так журба моя невтішна,

А ніч така ясна