Федькович Юрій - Довбуш, Федькович Юрій

class="p1" style="">У него тільки і на думці, як

Гулять та женихатись? І такому -

Наш громовий топір!..

 

Лагадин

Ти й справді віриш

У той святий топір?

 

Іван

(ловить за ніж)

Заріжу тя,

Єсли не меш у него вірити!!

Єго подарувало божество

Святого сонечка прадавньому

Одному королеві гуцулів.

Але король нещасний сей завда́в

То своїй хабалиці, за що він

Не тільки що і сам свій вік утратив,

Але і нарід гу́цульський до впадку

Привів! О друже! ще б і нині ми

На поберіжжю моря Чорного -

Великим та всеславним народом,

Коли б не князь - гільтяй той - та не нешта!

 

Лагадин

Я чув ту сторію від Германа -

Старого того, що старі казки

Ті гуцульські він споконвіку знає.

А сей знов каже - каже і твердить,

Що ми ще будем, чим давно ми були,

Аби лиш хто найшовся той топір

Провадить гідно.

 

Іван

То ж бо і щось: го гідно

Провадити!

 

Лагадин

А він ся вже й найшов -

Бо хто гідніший може того бути,

Як не твій брат Олекса!?

 

Іван

(як устеклий)

То й тебе?..

Й тебе він обманив!? Руш!! Заберися!

Не треба мені другів вже!.. О боже!..

(Іде потич, сідає на лавичку і закриває собі очі полов від сардака. Лагадин відходить на кілька кроків, але зараз вертаєсь і сідає коло Івана.)

 

ЧЕТВЕРТА СЦЕНА

 

 

Старий і молодий гуцул. На дворі чути трабантів, як нарід опирають і лиш декотрих у хороми пускають.

Ті, що перше.

 

Молодий гуцул

Се в мене свято раз - Варфоломія!

 

Голоси знадвір’я

Олекса Довбуш! Слава! І... І-гу!!!

 

Стріли.

 

Молодий гуцул

А ти, старий, чого насупив брови?

Будь з нами враз веселий!

 

Старий гуцул

Сину, сину!

Не кажи гоп! - аж пліт не перескочиш!

 

Молодий гуцул

Не знаю, що тут перескакувать?

Наш славний Довбуш виходив нам волю,

А воєвод дав розказ, щоб нам ю

Тут і обголосили.

 

Старий гуцул

Вай! тій волі,

Що Довбуш нам виходжує, а лях

Дарує!..

 

Молодий гуцул

Як? То і на Довбуша

Ти пси вже вішаєш?

 

Старий гуцул

Він сам на себе

Їх вішає, не я. Га! І такому -

Наш громовий топір!?

 

Молодий гуцул

Я рад би знати,

Хто варт єго носити, як не Довбуш,

Не наш напередовець?.. Але хто

Там так ся надюндюжив та ступає,

Як журавель старий?

 

Старий гуцул

Де? Проступіться:

Се монах православний! Дайте честь!

 

П’ЯТА СЦЕНА

 

 

Секретар, перебраний за православного монаха.

Ті, що перше.

 

Секретар

Слава Спасителю!

 

Усі

Вовіки слава!

 

Секретар

В вас празник, діточки?

 

Молодий гуцул

І то великий!

Наш добрий воєвода, дідич наш,

Подарував нам волю.

 

Секретар

Гм, гм, гм!

Як я тобі, що в тебе вкрав, віддам -

То й то дароване?

 

Усі

Ха-ха, ха-ха!

 

Молодий гуцул

А як я те, що другий в вас украв,

Дістав та вам віддав?

 

Секретар

Гм, гм, гм, гм!

Тримавши в себе років кількасот?

 

Усі

Ха-ха, ха-ха!

 

Молодий гуцул

За се би слово, отче,

Вам воєвода не подякував.

 

Старий гуцул

Здаєсь, що чесний сей отець єго

Не знає? Годний пан!..

 

Молодий гуцул

А тяр княгиня!..

 

Старий гуцул

Про воєвожу він се каже, отче!

Она сих гір є дідичка і має

Від давніх королів таке вам право -

Она одна, мабуть, на цілу Польщу -

Всіх гуцулів судити.

 

Молодий гуцул

О, се ангел!

 

Секретар

А їй отець?

 

Старий гуцул

Був лютер на ввесь світ!

Я знав єго. Але і тяжко ж бо

Го господь покарав: одної ночі

Щез безвісти, і кажуть, що го чорт

Живцем у пекло вхопив!

 

Секретар

Щастє ваше,

Бо був би всіх, мабуть, гуцулів

(Справляє за подрю.)

У тій желізній там печі спалив!

 

Голоси

Ого! ого!

 

Старий гуцул

Та як се?

 

Секретар

Зараз скажу.

Ти знав, старий, одного гу́цула,

Найжвавшого стрільця на цілі гори,

Що він - вже буде років двадцять п’ять -

В сих горах і в селі сім пробував

І що Василь ся Довбуш звав?

 

Іван

(зриваючись)

Отець мій!!!

Мій дядичок!! Та де ж він?..

 

Секретар

У тій печі там!

У тій печі желізній, сину мій,

Казав єго княгині сеї тато

Живцем спалити!

 

Усі

Га!!!

 

Секретар

Живцем спалити!

А як єго в жасну там піч метали,

То він зарув, що Чорногора аж

Загомоніла:

«Ті гуцули пімстяться раз за мене

І розваля на грузь сю вовчу скиню!!»

(Користуючи з великого жаху і остовпілості всіх притомних, швидко і нишком - пріч у замок.)

 

ШОСТА СЦЕНА

 

 

Ті, що лишились. Пізніше - капітан з трабантами.

 

Іван

(прийшовши по хвилі до себе)

Як він казав?