Олесь Григорович Ільченко - Смертельний круїз

— Як холодно… — простогнала Наталя.

— Холодно? — злякався Сашко. — Зараз я тебе укрию. Це минеться. Морська хвороба…

Сашко дбайливо укрив Наталю ковдрою, осмикнув так, аби дівчині було тепло.

— І навіщо Ігор нас тут зібрав? — ніби у напівсні говорила Наталя. — Адже нам нема чого доброго й згадати… Максим — заздрив усім і завжди, Ігор — нікого за людину не мав… Настя — спершу з Максом крутила, потім з Ігорем зійшлася… А Ігор заради неї Оксану кинув. Оксанка Андрія від дружини відбила. А я, дурепа, на них трьох дивилася, гадала — з ким краще бути…

— Ти?! — Сашко був просто приголомшений.

— Дурненький, — шепотіла Наталя. — Поки ти за Оксаною сохнув, вона часу не гаяла. Так ми з тобою і зустрілися — дві егоїстичні самоти. Всі ми егоїсти, всі ми гади… І капітан, мабуть, до жінок ласий, а Григорій — то взагалі… Слизький тип. Кім — убивця… Боже, ну чому ж так гойдає, чому так холодно?..

— Так, ти маєш рацію, — Сашко немов прозрів. — Кім! Як я зразу не збагнув! Він, справді, він! Але ти не права в іншому: ми з тобою кращі за інших! А Кім… Зараз ми йому влаштуємо!

Наталя мовчала, немов задрімала. Сашко несподівано насторожився: хтось кілька разів пройшов по коридору туди-сюди за їхніми зачиненими дверми. Кроки було добре чути в каюті. Сашко напружено вслухався, тоді підвівся з дивану. Швидко, мов у лихоманці, оглянув каюту, шукаючи щось.

І, здригнувшись від несподіваного, тихого, але наполегливого стуку в двері, схопив манікюрні ножиці й міцно стиснув їх у руці. Підійшов до дверей, прислухався… Стук повторився — ще більш наполегливо. Сашко приготувався до зустрічі невідомих гостей — став, немов перед стрибком, і рвучко відчинив двері.

За ними виявилися Микола і Григорій. Матрос перелякано дивився на ножиці в руці Сашка, а капітан підозріло оглядав самого хлопця і його каюту.

— Що тут у вас? — нарешті запитав Микола.

— Нічого надзвичайного, — з полегшенням відповів Сашко. — Наталю мучить морська хвороба. Її нудить, морозить…

— Вибачте, а ножиці вам для чого? — поцікавився Григорій.

— А! Я було подумав… — Сашко з деяким подивом глянув на свою руку. — Страшнуватий день видався… Кроки за дверима…

— Зрозуміло, — коротко сказав Микола. — Андрій з Оксаною пішли до себе в каюту, а ми перевіряємо: чи все гаразд на яхті, якщо тепер так можна говорити… Шторм посилюється… А ножиці ви покладіть, будь ласка…

— Так-так, звичайно, — відступив від дверей Сашко. — Та ви проходьте, прошу.

Капітан і матрос пройшли до каюти. Микола уважно подивився на Наталю, яка прихилилася до подушок. Її очі були широко розплющені, немов скляні, обличчя відсвічувало синюватим відтінком, а з рота повільно текла жовта піна…

— Ви певні, що з Наталею все гаразд? — аж занадто спокійно запитав Сашка Микола.

Сашко повернувся і застиг на місці від несподіванки. Микола зробив крок уперед, а Сашко, немов прийшовши до тями, кинувся до Наталі.

— Ні! Ні!!! — дико закричав Сашко.

Він припав до Наталки, хотів обійняти її, але та тяжко, без ознак життя, повалилася на бік. Сашко, завиваючи, впав на підлогу й закрив обличчя руками.

— Усе, — тихо сказав Григорій. — Мертва.

— Ви в каюті були самі?! — підступив до Сашка Микола. — Відповідайте!

— Так… — ледь чутно відказав Сашко.

Капітан, багатозначно вказавши Григорію на Сашка, уважно оглянув обличчя Наталі.

— Отруєна! — констатував Микола. — Зумисне вбивство, як пише карний кодекс. Олександре, коли їй стало погано?

— Не так давно… — крізь сльози ледь мовив Сашко. — Ми просто випили чаю, а вона — сік, розбавлений водою… Ніхто ж обідати не хотів… Її отруїв Кім! Вона сама сказала: «Кім — убивця!!!»

— Сядьте! — наказав Микола. — Спокійно! Грицю, хто готував напої?

— Кім готував, я подавав, — відповів переляканий Григорій.

— До Кіма! — гукнув капітан.

І троє чоловіків вискочили з каюти.

Вони бігли, не оглядаючись, до камбуза. Коли капітан і матрос увірвалися до корабельної кухні, там наводив лад кок-здоровань.

— Ти, мордо! — заволав Григорій і вхопив величезний ніж. — Отруїв!

Але Кім мовчки, вправно перехопив руку матроса, вивернув її й спокійно відібрав ножа. Григорій застогнав від болю і присів на підлогу.

— Отруєно Наталю, — капітан пильно вдивлявся у вічі кока. — Судячи з усього, тим соком з водою, які ти готував тут. Що скажеш?

— Ви самі знаєте, що всі напої й продукти проходять перевірку спецвідділом Ігоря Олеговича, — суворо відказав кок. — А мені навіщо — дівчину? Га? Ігор мене з того світу витягнув. Навіщо мені?.. Вечір уже. Спробуйте відпочити. Бог дасть, вранці будемо в порту…

— Так, будемо, — зціпив зуби капітан. — Але тільки спробуй ступити хоч крок звідси… Я тобі такий відпочинок улаштую… гірший за всяку в’язницю…

Кім мовчки витирав руки рушником.

— А Олександр де? — раптом озирнувся Микола. — Він же за нами біг?

Немов за командою матрос, капітан і кок помчали назад, до каюти Сашка й Наталі.

Коли всі троє увірвалися до неї, то побачили страшний безлад, якого щойно тут не було. Маленький столик було перевернуто, речі розкидані. Наталя, як і раніше, лежала на дивані… А на підлозі, задушений міцним корабельним канатом, простягся посинілий Сашко.

— Чорт! Чорт!!! — лютуючи, кричав капітан. — Як ми могли його залишити?!

— По-твоєму, його теж я ухойдокав? — запитав Кім у Григорія. — Але… Може, це зробили його друзі? Або Михайло з Віктором?

— Навіщо?! — кричав капітан. — Поясни мені — навіщо?! Віктор стоїть на вахті, Михайла зачинили на сто замків! А