Галина Сергіївна Лозко - Українське язичництво

Великодня українці несуть на могилки писанки та крашанки, щоб ними вшанувати, пом’янути своїх предків.

Безперечно, що яйце було річчю сакральною вже за трипільської доби. Дарування писанок з обрядовим цілуванням і побажанням здоров’я й довгого життя також було відоме ще до впровадження християнського звичаю «христосування».

Міфи й легенди про писанку рясніють суперечностями. Наприклад, у Польщі записана легенда: «жиди, щоб схилити Пілата до смертного вироку Ісусу, дарували дітям Пілата крашанки»,14 тим самим задобрюючи його. Можна лише припускати, що ця легенда належить до часів, коли перші християни боролися проти язичницького звичаю писати пнсанки на Великдень. Переконавшись в неспроможності витравити із народного побуту писанки, а із духовної культури народу розуміння сакральності яйця, вони взяли писанки й крашанки до свого арсеналу. Так, увібравши в себе давні народні звичаї, християнство принесло цілий ряд міфів, шо пояснюють саме християнське значення писанок. Проте й вони переконують, що писанки існували з прадавніх віків. Наприклад, український переказ про те, що Мати Божа писала писанки. коли Ісуса повели на Голгофу. Отже, писанки існували задовго до розп’яття й воскресіння Христа. Українці й нині вірять: «Доки писанки пишуть, доки колядники ходять, доти й наша віра руська буде в світі» (записано Володимиром Гнатюком на Гуцульщині); тут руська в значенні українська.

Дохристиянські міфи про сотворіння людини здебільшого вказують на дерево як на матеріал, з якого створено людське плем’я. Це дуб, ясен або просто пеньок. Але, щоб вдихнути в людину життя, потрібен живий вогонь. Тому оживлення людини ще пов’язується з небесним вогнем – блискавкою. Перший чоловік в індійській міфології народився від блискавки. Грецький Прометей викрав у богів небесний вогонь і оживив ним першого чоловіка.

Як же народилися Дажбожі онуки? Міф розповідає, що Отець Русі мав двох дочок. Щоб продовжити свій рід, він мусив добирати достойних мужів своїм дочкам. За давнім звичаєм він вийшов у степ, але не знайшов мужів «гідних величі і слави майбутньої Русі». Він помолився до Дажбога і його молитва була почута: Дажбог зійшов таємно і в чудесний спосіб запліднив своїм святим Духом дочок Отця Русі (чи не звідси у християн мотив непорочного зачаття?). Продовження роду в найдавніших народів завжди вважалося священною справою. Дочки радіють: «Бог зійшов межи нас! І будемо мати потомство! Вже про ясла дбаємо!» Так що Діва Марія не перша поклала немовля в ясла. Якщо українські Діви-Рожаниці були запліднені Духом Божим, то прийняв пологи Бог земного достатку: «Тут Бог Велес двоє отрочат приніс». Як бачимо, єдність духовного (небесного) і матеріального (земного) вже булл відома нашим далеким предкам. Віра в божественне походження народу творила впевненість у своїй визначній історичній ролі, виховувала народ, гідний свого родоводу.

Міфи про божественне походження мали й інші народи: німці (від Одина), євреї (від сина бога Ягве) тощо. Найдавніші вчення про походження нації визначали її характер. Наприклад, як писав Володимир Шаян, міф про Рема і Ромула (засновників Риму), яких вигодувала вовчиця, формував вовчий характер римської Імперії.

Отже, теми, сюжети, образи давньої української міфології багато в чому успадковані від єдиної індоевропенської міфологічної системи, хоча мають свої місцеві риси і виразний український колорит. Чимало міфологічних мотивів використовували письменники-романтики в своїх художніх творах, доносячи до читача не тільки сам міф, але й своє власне прочитання його. На жаль, наш читач не завжди добре ознайомлений з самою українською міфологією, щоб побачити, що є справжнім міфом, а що художньою фантазією письменника. Олександр Афанасьев не даремно ставив питання про доцільність сучасних інтерпретацій давніх міфів. У кінці XX ст. спостерігається нова хвиля міфотворчості в художній літературі. Отже, проблема ускладнюється, та й навряд чи може бути певна відповідь на поставлене питання. Проте, безперечно одне – є нагальна потреба в повному зібранні українських міфів з аргументованим науковим коментарем або енциклопедії української міфології.

II. РЕЛІГІЙНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ

Нащо нам чужого бога,

свій стоїть коло порога.

Народна приказка

Релігійна свідомість українців формувалася на грунті найдавніших уявлень про Всесвіт, які залишили нам у спадок попередні цивілізації, – трипільська, скіфська, слов’янська. Духовний досвід своїх предків українці передавали наступним поколінням у вигляді обрядів, звичаїв, міфів, казок, пісень тощо.

Українці належать до спадкоємців давньої культури, яка була також основою для формування культур інших народів: слов’янських, балтійських, германських, індійських, іранських та інших, які нині прийнято називати індоєвропейською культурою. Хоча вона має й іншу назву – арійська (в кокаючих» мовах – орійська). Цю назву вживали в наукових працях у XIX – на початку XX ст. Та після спаплюження її Гітлером назва арії, арійці зникає з наукового вжитку. Для того, щоб вважати первісною самоназвою індоєвропейських народів саме слово арії, е підстави. Це слово було прочитане французьким вченим Анкетілем Дюпероном у 1771 р. на стелі перського царя Дарія, який назвав себе арійцем (та й ім’я його співзвучне з цим словом Д-арій): «Син Віштаспаса, Ахаменід, Перс, син Перса, Арій: Арійського сімені»15 Останні слова найширше окреслюють належність до роду і раси. Назва арійців трапляється багато разів у Ведах – стародавніх книгах, що містять священні тексти аріїв. Давньоіндійське агуа означає «благородний».

Написання Вед припадає на II – початок І тисячоліття до н. е., хоча вони складалися в усній формі значно раніше. Назва Веди означає «достовірні знання» (Олександр Шокало). Джерелом ведійської міфології є релігійні уявлення арійських (індоєвропейських племен). Арійські племена в III – II тисячолітті до н. е. поступово розселилися на значних територіях – від Європи, через Кавказ і Малу Азію до Індії. Первісно ж батьківщиною їх прийнято вважати Північне Причорномор’я (Наддніпрянщину та Наддністрянщину). До такої думки схиляються учасники Міжнародного симпозіуму з етнічних проблем історії Центральної Азії16 та інші сучасні вчені. Тому цілком природньо припустити, що Веди могли складатися вихідцями з Придніпров’я або їхніми нащадками, котрі переселилися до Малої Азії та Індії, і тому й ведійська міфологія має величезне значення для реконструкції праукраїнських вірувань, записи яких до нас не дійшли.

Веди складаються з чотирьох збірок:

Рігведа – збірник релігійних гімнів.

Самаведа – збірник пісень.

Яджурведа – книга молитов і жертовних церемоній.

Атхархаведа – книга заклинань.

Спільність міфологічних та мистецьких сюжетів, Імен божеств, залишків деяких обрядів тощо, здавна відзначали дослідники, знавці східних мов (зокрема санскриту), письменники, етнографи. Ось що пише індійський мовознавець Джогоннатх Чокроборті, який переклав на одну з індійських мов «Слово о полку Ігоревім»: «Мене, індійця, вразила широка спільність «Слова о полку Ігоревім» і давніх та середньовічних епічних творів Індії... Я виявив у «Слові»