Ганна Багряна - Етимологія крові

на карпатський край зазіхали усілякі іноземні поневолювачі. Тоді Франко сказав: «Ось Жаб’є, гуцульська столиця. Нема села понад Жаб’є і більшого лиха шукати дарма…» – я вирішила увійти в роль гіда, аби зацікавити Марту дивовижним краєм, до якого ми прибули хвилин п’ятнадцять тому, і трохи полегшити, оживити своєю розповіддю нашу дорогу. За кілька днів до поїздки я повисмикувала з Інтернету чимало корисної інформації про карпатські села. – Прикметна особливість Верховинського краю у тому, що тут, на відміну від Яремчі, Буковеля та інших курортних місць, не буває великих напливів туристів, а отже, ця земля найкраще зберігає вікові культурні багатства Гуцульщини як однієї з найтаємничіших етнографічних груп українців. Та й географічно Жаб’є розташоване в самому центрі регіону.

– Жаб’є – якась негарна назва. Викликає асоціації з бридкими зеленими жабами, чимось страшним і відьомським, – втрутилася Марта в мій монолог.

– Кажуть, тут кожна жінка – відьма, а кожен чоловік – мольфар. Хоча, звісно, це перебільшення. Але край, справді, дуже містичний. А щодо назви Жаб’є… Знаєш, я читала і про це. Якщо цікаво, можу розповісти.

– Тільки давай десь зупинимося і трохи перепочинемо, бо вже болять руці-нозі. І води хочеться.

Ми зайшли вже далеко від людних місць і опинилися у невеличкому міжпагорб’ї, з камінням і тоненькою цівочкою джерельної води. За кроків десять від нас Черемош розгалужувався. Основна його частина продовжувала стрімко бігти змійкою в казкову далечінь. А вужча й мілка, та, що ніби показувала нам подальший маршрут, повертала різко праворуч і ховалася між невисокими зеленими схилами.

Перейшли через дерев’яний підвісний місток і рушили вздовж пологого берега за спокійною річечкою. Нарешті знайшли вдале місце для короткого перепочинку. Це була така собі невелика галявина, яка підіймалася вгору і закінчувалася плетеним тином чийогось обійстя.

Поскидали із себе багаж і полегшено попадали на траву.

Прозора дзвінка вода внизу грайливо манила до себе. Марта озирнулася довкола, подивилася на гору – ні душі – скинула капці, штани, потім маєчку. Обережно спустилася до річки.

До дна, встеленого гладенькими камінцями, було щонайбільше тридцять сантиметрів. Я скинула лише капці і пішла за подругою.

– Ай, холодна, – вигукнула Марта, ступивши у воду. Вода, справді, була дуже холодною. Але – надзвичайно приємною. Течія пестила ноги, геть змиваючи з них втому. Але хотілося більшого – хотілося з головою зануритися у цю течію. Така божевільна думка виникла у нас обох одночасно. Перезирнулися, усміхнувшись одна одній.

Я теж скинула одяг, зоставивши на собі лише стрінгери і срібний ланцюжок на нозі. Зачерпнувши у пригорщу води, плеснула собі на обличчя. Ще раз, іще, іще… На плечі, на груди, на спину Марті… Нам було весело. Ми попадали на камінне дно і заходилися хлюпатися, наче дітлахи. А тоді полягали на спини, за течією. І лежали так, насолоджуючись гармонією світу. Допоки гірська вода не захолодила геть наші тіла. Лише тоді поспішили до берега.

Сонце скоро нас обсушило. Ми одягнулися і знову полягали на траву. Вже сповнені нових сил.

– Ну, а тепер уже розповідай про своє Жаб’є.

– Отже, про назву, – і я почала переказувати вичитаний перед поїздкою текст. – Жаба – це істота, що живе у двох стихіях. У різних традиціях вона пов‘язана саме з водою, зокрема, з дощем, і присутня в ритуалах викликання дощу. Наприклад, у давньоіндійському священному тексті «Ригведі» є гімн жабам, які починають кумкати, віщуючи настання сезону дощів. У Давньому Єгипті з головою жаби зображувалися чоловічі першобожества. Жабам приписували владу над розливами Нілу, від яких залежав урожай. Єгипетська богиня родючості і породіль зображувалася жабою або жінкою з жабою на голові. Пізніше ця богиня була запозичена греками і стала називатися Гекатою. Вона буцімто була донькою Деметри і Зевеса, сестрою Діви-Персефони, покровителькою місяця, чаклунства й усіляких примар. Римляни ж ототожнили Гекату-Жабу з увінчаною трояндою богинею пологів Люциною. Ранні християни прийняли цей символ: Жаба, ув’язнена у квітці Лотоса, чи просто жаба була формою, вибраною для храмових світильників, на яких були вирізані слова: «Я єсмь Воскресіння». У Китаї жаба символізує інь, місячне начало, безсмертя, багатство й довголіття. Водночас жаба символізувала не лише водну, а й вогняну стихію. Іще з незапам’ятних часів у багатьох народів світу, наприклад, у китайців чи монголів, вогнище ототожнювали з жабою, що сидить в печері. Найдавніша цивілізація – трипільська, що постала на наших київських землях сім тисяч років тому – залишила по собі згадку про жабу як священну істоту. Жаба пов’язувалася із загробним культом і воскресінням після смерті. А праслов’яни-язичники, що довгий час мешкали в Карпатах, а це були, насамперед, слов’янські та литовські племена, мали спільне божество вогню на ім’я Габіє. До нього зверталися із проханням запалити полум’я і розкидати іскри. Цим же іменем називали і родинне вогнище, якому поклонялися як святій Габії. То було святилище, воістину – святе місце. А «піти за Габією» означало «вмерти»… Красиво, правда ж, «піти за Габією»?..

– Ого, ціла лекція. Звідки ти все це знаєш? – здивувалася Марта.

– Це входить у сферу моєї фахової зацікавленості.

– Тоді не на ту тему пишеш дисертацію, Яросю, – зауважила подруга.

– До речі, про дисертацію. У ній я досліджую історичну фонетику української мови, і тут мені теж є чим поживитися. У давній українській мові, як і в більшості слов’янських мов, задньоязикове «г» під впливом вічно м’якого «й» спочатку було пом’якшилося, а потім змінилося на шипляче «ж». Отже, литовське «габіє» це наше «жаб’є», а по-гуцульськи «жєб’ї», бо ж гуцули вимовляють м’яко, з наближенням до литовської мови. У гуцулів, між іншим, на жаб’ячу тему існує таке повір’я: разом із променями сонця, тобто з першою ранковою росою, досвітком, жаби падають із місяця на землю…

– Слухаю і тихенько заздрю тобі. Ти обрала дуже цікавий фах. Це не макроекономіка з її валовим внутрішнім продуктом і складним нагромадженням цифр, – зітхнула Марта, коли я закінчила свою просвітницьку оповідку.

– Але не всім же збирати давні легенди і досліджувати наслідки занепаду зредукованих звуків. Хтось мусить і рахувати гроші, – заспокоїла подругу.

Як би нам не було добре лежати отак на траві під теплими сонячними променями, а мусили іти далі. Адже