Ксенія Пєтухова - Легенда золотої кицьки

Чорняве волосся обліпило мокрого лоба. Очі шалено рухались під повіками — фаза глибокого сну. Напевно, причина стогону — нічне жахіття.

Чоловік почав різко мотати головою. Стогін повторився.

Свята заплющила очі і прислухалась до власних відчуттів. Вони підказали, що робити далі.

Дівчина швидко спустилася з полиці і крізь морок, що його ледь-ледь прорізав глухий промінець настінної лампи, дісталася до узголів’я полиці.

Рукою Свята доторкнулася до підборіддя чорнявого. Шкіра була трохи волога і гаряча. Він тяжко дихав — груди з силою здіймалися вгору і падали вниз. Тільки тепер, гарно придивившись, дівчина помітила вологі доріжки, що пролягли від вилиць аж до підборіддя цього чорнявого бандита.

Чоловік різко відкрив очі і схопив дівчину за руку.

— Що?! — трохи прочунявшись, хрипким голосом спитав шибайголова.

— Нічого… Мабуть, у тебе сталось щось жахливе?

— Мабуть.

Свята легенько потягла свою руку назад, та чорнявий не відпускав її.

— Тобі погано? — спитала Свята.

— Байдуже, — мовив чоловік і аж тепер відпустив її руку. Втім, тепер не відпускати вирішила Свята. І нехай собі буде, що буде.

— У тебе все чорне, — повідомила дівчина і провела долонями над його головою, — і сіре. А ще багато червоного коло рук. Так виглядають погані хлопці…

Чоловік здивовано втупив погляд у руки Святи, що зупинилися коло його грудей, знаходячись десь на відстані двох сантиметрів від шкіри.

— Трохи зеленого і брунатного в голові… Ти збожеволієш, якщо не перетравиш це… — нарешті Свята зітхнула і склала долоні на колінах.

— Ти екстрасенс? — похмуро знизав плечима чоловік, піднявся, аби сісти навпроти, і накинув на плечі сорочку.

— Ні, баба Ванга. Ну звісно, що екстрасенс. І ти теж трохи.

— Що ти маєш на увазі? Та й яке тобі діло? — зовсім здивовано промовив шибайголова і втомлено протер обличчя долонями.

Свята вирішила не пояснювати. Зараз її цікавило інше — вона хотіла полегшити хоч трохи стан цього бідолашного. Бо ж від шквалу його емоцій почало затягувати у вир чуттів і саму Святу. Не звичайних почуттів, які характерні для кожної живої істоти, а тих чуттів, що нещодавно змусили її вкрасти скриньку з кинджалом і тікати світ за очі…

Нарешті дівчина знов поглянула на свого співрозмовника:

— Тобі боляче зараз?

Той тихо роздивлявся її. Дивився пронизливо, аж хотілось піднятись і піти геть. Але Свята втрималась.

— Кажи правду. Боляче чи ні?

— Це не твоя справа.

Свята зітхнула. Доведеться діяти жорстко…

— Тож тобі не наснилося жахіття і ти не плакав уві сні, як шмарката дівчинка?

Здається, чоловік почав дратуватися. Що ж, у цьому був сенс. Якась незнайома дівка втручається в чужі справи, ще й не соромиться грубити…

От і добре! Свята підлила масла у вогонь:

— Тільки невдахи не визнають власного болю. Він роздере тебе зсередини. І ти збожеволієш.

— Закрий рота!

— І хто мені допоможе?

Свята зухвало фиркнула і лукаво поглянула прямісінько у чорні, наче пір'я лебедя, що живе у світі інверсії, очі шибайголови. В них немов палав вогонь — здавалось, що злість зараз почне по краплині висотуватись із шкіри цього молодого і сильного чоловіка.

— Що ти до мене причепилася? — нарешті видав чорнявий. — Що я тобі зробив такого?

Він розгнівався не на жарт. Його очі готові були діяти, готові були мов дві блискавки кинутись на ворога, а злі слова вже увивалися на язику. Та зустрівши лагідну посмішку на вустах Святи, шибайголова розгублено знітився…

— Не сердься. Просто краще, аби ти витрусив із себе усе те сміття, що не дає спати. Я себе теж почуваю незручно через твій емоційний стан…

Дівчина почекала десь із хвилину, доки шибайголова перетравить її слова, а потім знов посміхнулась і приклала долоню йому до грудей. Чоловік відсахнувся, однак Свята була наполеглива:

— Сиди спокійно. Я допоможу.

Під долонею стало трохи волого і тепло.

Свята намагалася знайти витоки болю, що так помітно для її чуттів бруднив ауру чоловіка. Вона намагалася побачити те, чого допомогла б йому позбутись… Та раптом яскравим спалахом у її голові майнуло вже знайоме видіння…

Кішка на краєчку скелі. Кішка, що чекає на відповідь вже сотні років. Та питання її не має відповіді…

Кішка сидить на скелі і чекає на нього. На того, хто дасть відповідь…

Свята розплющила очі і завмерла… Невже цей чоловік якось пов’язаний з її видінням? Пов’язаний з кицькою?..

Чорнявий дивився на дівчину з певним сум’яттям. Нарешті Свята помотала головою, відганяючи мару, і прибрала руку з його грудей.

Дівчина глибоко вдихнула повітря і опанувала себе. Що б не означало її видіння, а зараз треба довести справу до кінця:

— Ну що, вже не так болить? — не чекаючи відповіді, вона продовжила. — Може, я й не цілитель, та все ж полегшити біль можу. Тобі стало ліпше, чи не так?

Чоловік мовчки знизав плечима та відвернувся. Але від Святи не сховалось, що біль і злість, які хвилину тому панували в його серці, нарешті почали гамуватись. У чорних озерах очей шибайголови тепер була розгубленість, але без злості і болю — тільки сила і спокій. А ще в його майже котячих очах вогником відблискувала лампа, яка примарним світлом заповнювала купе.

Я сидів на краю ослінчика і дивився на жовтий диск місяця, що завис над морем, ніби шибеник на мотузці — з повною покірливістю власній долі. Він не пручався, не розгойдувався у непродуктивних натугах, аби вирватись із ярма, що його тримало. Він змирився, цей повний гарний місяць.

Ще один ковток місцевого вина з пляшки приємно змочив горло. Це була вже друга пляшка, що я її прикінчив після приїзду на вокзал Кафи.