Олександр Степанович Дерманський - Чудове Чудовисько

Африки прислали? — допитувалися хлопці в однокласниці. — А він у футбол уміє грати?

— Я не з Африки — я просто на вихорі прилетів, — відповів за Соню Чу. — А що таке фубол?

— Навіщо тобі той футбол! — заляскотіли дівчата. — Будеш краще з нами в резиночку гратися. В тебе такі прикольні горошки…

— До речі, — спогорда кинула Тома Козо хват, поправляючи на довгому носі окуляри, — в горошок нікого не буває. Бувають у смужку, як зебри, або в пляму, як леопарди, а в горошок — так я й повірила. Це ж костюм такий — ви що — на маскараді не були? Тю.

— Сама ти коздюм, — образився Чу, — ось коздюм. — Він сягнув лапою до свого самовара й видобув бабусин чепчик.

— Тю, із самоваром приперся, — пхекнула Тома.

— Слухай, Козохват, відчепися від нього! — встряла в розмову Соня. — Йди краще параграф повтори.

— Подумаєш, — пхикнула зубрилка й пішла до своєї парти.

— Чуєш, а ти битися вмієш? — знову напосілися хлопці, — тут Вові Вареникові з 5-В треба пояснити, що він не правий.

— А що він зробив? — запитав Чу.

— Він наші канапки і яблука доїдає на перерві, — поскаржився найменший хлопчик, — не встигнеш надкусити — а він уже тут як тут: дай доїм, каже, і свої граблиська тягне.

— А ще він щиглі болючі дає, — додав інший хлопчина.

— Е, я теж щиглі вмію давати, — похвалився Чу. — Кому показати?

Охочих не виявилося. Хлопчача ватага насторожено відступила назад.

— Діти! — Втрутилася в розмову Маргарита Семенівна. — Не галасуйте, діти, сідайте по місцях: уже дзвінок був, діти! Третьокласники знехотя підкорилися.

Останнім до класу забіг захеканий П'явочка. Побачивши, що його місце зайняте, Сашко сів за вільну парту.

Почався урок природознавства.

— Отже, діти, — бадьорим голосом почала вчителька (вочевидь, звук дзвінка остаточно привів її до тями), — тема сьогоднішнього уроку: «Сторони горизонту». Горизонтом, діти, називається частина земної поверхні, яку людина бачить, діти, навколо себе. Запам'ятайте, діти: є чотири, діти, сторони горизонту. Хто знає які, діти? Так… ліс рук.

— Я знаю, — раптом підняв лапу Чу, — вони називаються вперед, назад, праворуч і ліворуч.

— А ось і ні, — викрикнула Тома Козохват, — це північ, південь, схід і захід.

— Правильно, Томочко, а ти, Пластиліненко, не знаєш, то сиди там крячкою. Гм-гм! — прокашлялася Маргарита Семенівна і невпевнено додала: — До речі, діти… Це — Пластиліненко… Наш новачок… — Вона висякалася і знову затарабанила:

— Щоб визначити, діти, де яка сторона горизонту, діти, потрібно опівдні стати обличчям до своєї тіні. І тоді, діти, прямо перед вами буде північ, позаду вас, діти, буде південь, ліворуч — захід, а праворуч, діти, — схід.

— А якщо день похмурий і сонця немає? — спитала Соня.

— Для цього, діти, існує спеціальний пристрій — компас. Синя стрілочка компаса завжди вказує на північ, а червона, діти, — обов'язково спрямована на південь.

— А якщо, наприклад, заблукав у лісі й не маєш компаса? — знову спитала Соня.

— У такому разі, діти, можна орієнтуватися за деякими прикметами. Може, хтось із вас, діти, знає, що потрібно робити в такій ситуації?

— А що робити? — подав голос П'явочка. — Треба кричати: «Люди! Рятуйте!»

— Неправильно, П'явочко, прикмети такі: на корі дерев мох росте з північного боку, діти. А ще — мурашники похиліші з південного боку, діти, гілки поодиноких дерев з південного боку довші, ніж з північного, кільця на пеньках, діти, з південного боку ширші. Затямив, П'явочко? Повтори.

— Ну, — почухав потилицю П'явочка, — з південного боку поодинокі мурашники мають довгі гілки, з північного боку кільця моху… кільця моху… північніші, ніж з південного…

— Нічого ти не затямив, П'явочко. Сідай, два. Лунко задзеленчав дзвінок, сповіщаючи про закінчення уроку. Усі повставали з-за парт і з гарним настроєм ринули з класу. Тільки П'явочка сидів на своєму місці й голосно схлипував. До нього підійшли Соня й Чу.

— Не плач, П'явочко, — спробувала заспокоїти хлопця Соня. — Хочеш, я тебе з Чу познайомлю?

— А чого во-вона? — шморгнув носом П'явочка. — Це ж нова тема, а вона відразу: «Сідай, два»

— Ну й нехай, — поплескав хлопчака по плечу Чудовисько, — я тобі такі лісові прикмети розкажу, що їй і не снилося.

Враз Чу вихопив звідкілясь сумнівної свіжості носовичок і спритно й дбайливо втер П'явочці носа.

— Спа… спасибі, — схлипуючи, подякував П'явочка.

— Е…

Страхітливий ліс.

Верховному Страхополоху особисто в пазурі.

Цілком таємно.

Ваша крижанокровносте! Підглипень зовсім здурів: він вирішив зганьбити увесь наш світ і записався до школи. Там повно людітей! Тепер ходить в один клас із своєю приятелькою.

Сьогодні Підглипень отримав «спасибі» від одного хлопчиська, Сашка П'явочки. Мушу повідомити, що цей Сашко заслуговує на щонайпильнішу нашу увагу, він невиправний бешкетник. Певен, що П'явочка потребує кількох сеансів лякачки.

Зовсім не думав, що Вашу огидність так обурить моє втілення в людину. Враховуючи Ваше побажання, я підібрав підходящу, не людську, подобу, щоб триматися близько до Підглипня. Однак, у зв'язку з непередбаченим вступом Підглипня до школи, вона перестає бути ідеальною. Буду думати над іншим варіантом перевтілення.

Р. S.

Маю нахабність усе ж таки просити переглянути думку Вашої огидності щодо втілення в людей. V школі це було б найкращим варіантом для глипів.

Тремчу від жаху.

Д. Р. Акула

«І все ж вона таки крутиться!..»

Минали дні. За днями линули тижні, й ось уже цілих два місяці спливло, відколи Чу з'явився у школі. Час ішов, а нових подяк у Чудовиська так і не додалося. Не тому, що він не зробив за весь цей час нічого доброго, просто учні та вчителі спочатку трохи насторожено ставилися до такого незвичайного третьокласника.

Та з часом у школі звикли до Чу, до кольору його кожуха, до синіх горошків і навіть до рюкзака-самовара. Та й сам він призвичаювався до навчання. Щоправда, деякі батьки, дізнавшись про чудовисько в школі, зняли бучу, погрожували забрати своїх діток до інших шкіл, однак, побачивши, що Чу безпечний, вгамувалися.Їхні сини та дочки також ні за які бублики не погоджувалися йти з єдиної в країні, а, може, й у цілому світі, школи, в якій навчається