Олександр Степанович Дерманський - Чудове Чудовисько

Як і всі учні, Чу сидів на уроках, уважно слухав розповіді й пояснення вчителів, а вечорами, сидячи при каганці в своєму курені, старанно виконував домашні завдання з математики и української мови.

Часто-густо вони розв'язували задачі, виконували вправи чи заповнювали географічні карти вдвох із Сонею в неї вдома. Так було веселіше. Та й, чесно кажучи, спершу Чу потребував сторонньої допомоги, коли чогось не розумів. Соня з радістю допомагала другові. Поробивши уроки, друзі гралися з Томом та привчали його їсти котлети й сардельки, бо песик чомусь окрім кров'янки нічого не любив, а бабуся сказала, що нехай їсть, як усі собаки, бо вона на нього кров'янки не настачиться. Том поволі, хоч і дуже знехотя, виправлявся.

До школи Чу ходив охоче. Не те, щоб йому були дуже до вподоби заняття,— ні. Найбільше Чудовиську припали до душі відвідини буфету. Не було такої перерви, щоб Чу не навідався до чарівного віконця на другому поверсі, в якім він неодмінно знаходив смачну здобу й тьотю Мотю.

Буфетницю Чу полюбив з першого медяника, і то дуже міцно. Тьотя Мотя, вочевидь, теж була не байдужа до волоханя, інакше з якого б це доброго дива вона щоразу давала йому цілі торби тістечок і коржиків без грошей. Чу вперто розраховувався за покупки баранцями, не визнаючи жодної іншої валюти. Поруч зі звичайними жовтенькими цінниками під кожним видом пекарської продукції тьотя Мотя навіть причепила інші — з цінами спеціально для Чу. Виглядало це так: «кекс з ізюмом — 90 коп.» і «кекс з ізюмом — 4 штуки за одного баранця» чи то: «медяник медовий — 95 коп.» і «медяник медовий — 7 штук за одного баранця». Як бачите, баранці були в ціні, втім, тьотя Мотя не приймала їх ні від кого, крім Чу. Може, тому, що таких доладніх баранців, які ліпив Чудовисько, не вдавалося витворити жодному з учнів, а може, буфетниця справді ставилася до постійного покупця по-особливому. Щоправда, деякі чорні язики подейкували, що тьотя Мотя просто боїться Чу. А ще говорили, нібито щоразу, купуючи солодощі, Чу тихо промовляє у віконечко щось незрозуміле, казали, буцім ті слова гіпнотизують продавщицю. Та чи варто зважати на плітки? Мало що можуть патякати від заздрощів. До того ж Чу завжди допомагав буфетниці розвантажувати фургон з дерев'яними ятками свіженьких, ще теплих ласощів. Однак буфет не єдине, що приваблювало Чудовиська у школі. Уроки він теж любив. Дуже дивувався, коли дізнавався на них щось таке, про що раніше й не здогадувався, — радів, неначе дитина, коли вперше зумів прочитати по складах своє прізвище: Пи-ли-а-си-ти-лі-не-ни-ко. А довідавшись, що коли два баранці помножити на п'ять, то вийде (це ж треба!) аж цілих десять баранців, то взагалі був у захваті. Чу пояснив Соні, що серед чудовиськ мало хто вміє читати, писати чи рахувати — лише дуже мудрі. Чу вирішив теж зробитися дуже мудрим, тому старався з усієї сили. Щоправда, йому інколи заважало старе, лісове, в прямому значенні слова, жахливе виховання. От і сьогодні воно дало про себе знати. На природознавстві Маргарита Семенівна розповідала про Землю.

— Отже, діти, в шістнадцятому столітті італієць Джордано Бруно припустив, що не Сонце обертається навколо Землі, а навпаки. За це інквізитори оголосили його єретиком, діти, тобто людиною, що не визнає Бога, і спалили його на вогнищі. А от польський учений Коперник, діти, науково обгрунтував теорію Бруно й довів, що Земля крутиться навколо Сонця й навколо своєї осі, діти. Своєю чергою, італійський астроном Ґалілео Ґалілей, діти, підтримав ідеї Коперника, діти, і теж був відданий під суд інквізиції. Щоб уникнути долі свого, діти, земляка Бруно, він, діти, був змушений зректися власних поглядів. Однак потім сказав: «І все ж вона таки крутиться!»

— Як це — крутиться? — не повірив Чу.

— Як карусель, Пластиліненко, як карусель.

— Не може бути, — заперечив Чу.

— Чому не може? — брови над великими окулярами Маргарити Семенівни вигнулися знаками запитання. — Може.

— Тоді чому ж ми всі не блюємо?

— Пластиліненко! Я тебе попереджала! Ти не Гімалаях і не в лісі! Поводься пристойно, — обурилася вчителька. — До чого тут те, що ти сказав?

— Якби Земля безперестанку крутилася, як карусель, нас би всіх давно знудило і ми б давно все отут пооббльовували, — спокійно пояснив Чу. — Це ж зрозуміло. І як це такий очевидний факт не врахували вчені? Вони б одразу відмовилися від цієї безглуздої теорії.

— Це не теорія, Пластиліненко, це науково доведений факт.

— Але ж я його щойно спростував, — стояв на своєму Чу. — Е, крутиться… Круть-верть, круть-верть…

— Твої спростування пришелепкуваті і… і дикунські. Вони не мають нічого спільного з наукою. Земля крутиться, діти. Саме цим пояснюється зміна дня й ночі, діти. — Маргарита Семенівна переможно намалювала на дошці Сонце й Землю. — Коли Земля повертається до Сонця однією півкулею, то там що, діти? Правильно, день, діти. А на іншій півкулі у цей час панує, діти, що? Атож, звичайно — ніч, діти. І навпаки, діти, коли тутечки ніч, діти, — вона так завзято тицьнула указкою в зображення Землі, наче хотіла наштрикнути на неї цілу планету, — то тут, діти, буяє день. Сподіваюся, Пластиліненко, в тебе немає іншого цьому пояснення?

— Е, є, — незворушно промовив Чу. — Це всім відомо. Ніч настає тоді, коли цар Країни жаховиськ чіпляє гаком сонце, знімає його з неба й кладе собі в пащу. А коли ж йому вже несили терпіти, бо язик аж шкварчить, то випльовує сонце назад — і настає день.

— А навіщо він це робить? — зачудовано спитала Маргарита Семенівна.

— Вночі легше лякати дітей. Одного дня цареві Країни жаховиськ вдасться проковтнути сонце назавжди, і тоді настане вічна ніч, скрізь запанують жаховиська і…

— Дурниці, — раптом стрепенулася від заціпеніння вчителька. — Дурніших дурниць, Пластиліненко, я ще зроду-віку не чула. Правда, діти?

Після уроків Чу та Соня йшли додому.

— А хто такі жаховиська? — спитала дівчинка.

— Це найстрашніші потвори. Їх бояться навіть страховиська, а про чудовиськ годі й казати.

— Чекай, я зовсім заплуталася. Чим ви всі відрізняєтесь одне від одного? І де знаходиться Країна жаховиськ?

— Е, це не так вже й просто пояснити. Якось спробую, іншим разом. А де Країна жаховиськ, не знає майже ніхто. Звідти ще ніхто не повертався. Мене, до