Брати Капранови - Закон Братів Капранових

еквіваленту та міжнаціонального спілкування. Мир і злагода забезпечені. Тим більше, що і практика подібна є, далеко ходити не будемо - он Фінляндія чи, скажімо, Бельгія. Отже, вирішено - у статті 10-й запишемо дві мови, а решті гарантуємо вільний розвиток… ну і так далі відповідно до Хартії.

Ідилічна картина: ніяких мовних конфліктів між двома найбільшими націями. І у школах лад і спокій. Кожен учень вивчає… ТРИ мови. Чому три? Дуже просто - дві державні плюс рідну. Якщо йому пощастило і він є представником однієї з панівних націй - тоді дві, а решті народів - В, Г, Д… - три мови, будьте ласкаві. Та ще й іноземна на додачу. Звичайно, що обидві державні мови будуть обов’язковими до вивчення. Ну, і рідна… Отут і виникає головна проблема. Оскільки кожна пересічна людина не може володіти трьома мовами, одна з них, та, що необов’язкова, однозначно загине. Ми з вами хочемо, аби загинули мови наших нацменшин? Безперечно, ні. Ми їх цінуємо і любимо, а крім того дотримуємося не тільки букви, але й духу Хартії захисту регіональних мов.

Зверніть увагу - ми дійшли дуже цікавого висновку. Дві державні мови у багатонаціональній державі призводять до знищення мов нацменшин. Парадокс! Але, на жаль, ніде дітися. Закони природи не депутатами писані - це об’єктивна реальність, ігнорувати яку небезпечно для життя нашої з вами країни У.

Чуємо заперечення: а що, коли дозволити вивчати у школі одну з двох державних на вибір і плюс рідну? Відповідаємо: у такому випадку державні мови припинять бути мовами міжнаціонального спілкування. Коли ти з мовою А приїдеш до регіону, де всі вчили в школі мову Б, тут взагалі ніякого спілкування не вийде - або вертайся додому, або вчи тутешню.

Отже виходить, що коли ми реально дбаємо про мови меншин і хочемо їхнього розвитку, нам не обійтися без однієї державної мови. Сильна державна мова - запорука збереження мов і культур нацменшин у багатонаціональній державі.

Приємно робити відкриття, чесне слово.

Згадаємо також, що сфера державного управління вимагає, щоб кожна державна людина розуміла заповітні сто команд. Та й інформаційний еквівалент тільки тоді буде еквівалентом, якщо його розумітимуть всі громадяни країни, а не тільки та половина, яки вчила у школі саме його.

Відповідно сам собою напрошується висновок - у нашій державі У має бути ОДНА державна мова. Ми не кажемо - яка, а кажемо тільки - ОДНА.

Ну а як же Фінляндія з Бельгією? - спитаєте ви.

Давайте розбиратися.

Кілька років тому доля занесла нас до країни Суомі. Запросив нас туди один знайомий швед. Шведська - друга державна у Фінляндії. Швед обіцяв бути тлумачем і показати нам сувору красу фінських фіордів, хоч сам їх до того, чесно кажучи, не бачив.

Приїздимо до Гельсинки - все чудово! Усі назви вулиць двома мовами - фінською та шведською. Щоправда, для іноземців це не дуже зручно бо не залишається місця для англійської і можна запросто заїхати не туди. Але що нам іноземці! По телебаченню шведські субтитри, а коли фільм англійською, то фінські та шведські разом. В результаті важко побачити, що відбувається на екра-ні - зате все по закону. Від такої картини всезагальної справедливості ми зголодніли і зайшли до піцерії. Гід наш звертається до офіціанта державною шведською мовою і що чує у відповідь? Рівно нічого. Стискування плечами і круглі очі. Офіціант не знає державної мови. Другий - теж, менеджер - анічичирк. Потім ми чіплялися до людей на вулицях - катастрофа! Фіни не знають державної шведської мови! Ніхто. Тільки на краю міста знайшовся дідусь, який вчився у школі ще за часів шведського ідеологічного панування і щось пам’ятав по-їхньому, по-державному. Місцеві люди зізналися нам, що шведську мову розуміють хіба що у селах на кордоні, а так - частіше англійську. При цьому шведська має статус рівноправної державної.

Цей приклад ми навели не для того, аби похвалитися своїми подорожами, а для того, щоб зайве переконатися - закон, написаний на папері, може залишитися фікцією, якщо не відповідає законам природи. А закон природи говорить - коли людині треба знати три мови (у фінському випадку це дві державні плюс англійська, бо куди діватися), слабша мова де-факто помирає і тут нічого не зробиш.

У Бельгії ми не були. Зате були на міжнародних книжкових виставках, де її частина, Фландрія завжди має окремий стенд. Тому, що послугується фламандською мовою. А у книжках мова - це основний чинник. Отже, німці мають один спільний стенд, американці - теж, а бельгійці свого стенду не мають, а натомість є два окремих бельгійських стенди: французький та фламандський. Причому, слід визнати, що фламандський значно кращий. Бо французька Бельгія не витримує конкуренції з французькою Францією у видавничій галузі. А Голландія - менша і з нею можна позмагатися. Цікавий факт? Дуже цікавий. Це все одно як державі мати два міністерства закордонних справ для двох половин країни. Сьогодні існує два інформаційних простори у Бельгії і наочно помітна загроза існуванню держави. Сильніша Франція поглинає франко-бельгійський інформаційний простір. Не треба бути ворожкою, щоб побачити швидкий гаплик. Дві державні мови - це сепаратизм як мінімум і знищення держави як максимум.

Про “двомовну” Білорусь говорити не будемо - серце болить, бо наш прадід був щирим білорусом.

Ну а Індія, наприклад? Вона так схожа на нас. Колоніальне минуле. Багато націй. І дві державні мови. Індія - цікавий приклад. Хоч би тому, що там не живе істотної кількості носіїв державної англійської мови. Ця мова однаково чужа усім націям і слугує тільки для зв’язків міжнародних, зокрема з колишньою метрополією. Щось подібне до латини у Священній Римській імперії. Довелося нам спілкуватися в Києві з однією індійською поеткою. Вона бідкалася, що її рідний народ (один з невеличких в Індії) має постійні проблеми з національною культурою та літературою - адже їх так мало, всього лише 70 мільйонів(!) Самі подумайте - чи може мати власну літературу нація, яка налічує всього лише 70 мільйонів! Смішно сказати.

Якщо взяти за приклад Індію, то в нашій з вами країні У напрошується новація - визначити англійську другою державною разом із мовою А і вирішити назавжди питання міжнаціонального спілкування. Готові ми до такої глобалізації? Гадаємо, ні. Бо навіть у Європі захоплення міжнаціональним спілкуванням потрошку минає: у Франції краще ніяка французька, ніж добра англійська, а німецькі видавці відмовляються спілкуватися англійською, хай би ти навіть хотів щось у них купити - наймай