Джен Сінсеро - Крутість тобі личить: як перестати сумніватися в собі й почати жити на повну

Стань одним із власних непохитних шанувальників, подивись на себе з іншого боку, звідки всі твої вагання не можуть тебе зачепити, і побач те, що чітко видно.

Ти маєш визначитися, як ти розумієш свою реальність. Чому, коли настає пора уявити себе, ти вибираєш щось значно скромніше від рок-зірки?

Ти — крутий. Ти був сам, коли прийшов у цей світ із криком, і ти сам зараз. Інакше Всесвіт із тобою не няньчився б. Тобі дозволено так багато, що твоя крутість зникає. Ти той, хто ти є. І ти будеш цією людиною завжди. Це не обговорюється.

Тебе люблять. Без тями. Страшенно. Безумовно. Усесвіт божеволіє від того, який ти класний. Усесвіт обожнює тебе і так міцно тримає у цупких обіймах, як горила. Він хоче дати тобі все, чого ти прагнеш. Він хоче, щоби ти був щасливим. Він хоче, щоби ти побачив те, що він бачить у тобі.

Ти незрівнянний. Думати про себе скромніше немає сенсу. Це так само, якби річка думала, що в неї забагато вигинів, чи що вона рухається надто повільно, чи що її течія зашвидка. Тож краще помовч. Ти вирушив у мандрівку, яка не має визначеного початку, середини чи кінця. Нема неправильних поворотів. Ти просто існуєш. І твоє завдання — бути тим, ким ти можеш бути. Ось чому ти тут. Утеча від тієї людини, якою ти є насправді, позбавить світ тебе. Ти існуєш у єдиному екземплярі, і так буде й надалі. Я повторю: ти — єдина така людина. Не відмовляй світу, не забирай у нього одного, чи навіть єдиного, шансу насолодитися твоїм сяйвом.

Ми всі незрівнянні, чудові, шалені по-своєму. Смійся із себе. Люби себе, люби інших. Насолоджуйся грандіозною безглуздістю.

  Частина 2. Як сприймати свою внутрішню крутість

Розділ 6. Люби себе таким, як ти є

Якщо ми дійсно себе любимо, то все в нашому житті вдається так, як треба.

Луїза Хей,[18] письменниця, видавець, хрещена мати світового руху самодопомоги, яка робила це ще тоді, коли це не було круто

Якось я перебувала в будинку свого брата Бобі. Лежала на дивані і спостерігала за його дворічним сином, який грався поруч. Раптом щось упало зі столу, і мій маленький небіж нагнувся, щоби підняти цю річ. Бобі повернувся до мене і сказав: «Ти це бачила? Хлопчина знає точно, як це робити. Він стає на коліна, прямо тримає спину, широко розставляє ноги, втягує живіт — досконало!»

Вражений такою старанністю та вмінням сина, Бобі кілька наступних хвилин кидав різні речі на підлогу — ложку, пульт до телевізора, бляшанку з-під пива — і мій племінник, чудовий малюк, продовжував усе піднімати, а брат не припиняв сипати похвалами з приводу його постави, роботи м’язів, серйозності дій і того факту, що малий успішно впорався з усіма завданнями, попри те, що йому заважав підгузок.

«Це неймовірно. Дитина може перевернути машину, не пошкодивши спини. Я ж ледве здатен вбрати штани і не потрапити після цього до лікарні».

Коли ми народжуємося, у нас є інстинктивне розуміння найважливіших речей у нашому житті, а також, наприклад, того, що слід згинати коліна, а не нижню частину спини, аби підняти з підлоги бляшанку з-під пива. Ми приходимо у світ уже зі знанням того, як довіряти своїм інстинктам, як дихати, як їсти лише тоді, коли відчуваємо голод, як не переживати, що інші думають про звучання нашого голосу, про те, як ми танцюємо, яку робимо зачіску. Ми знаємо, як грати в ігри, створювати нові речі й любити. Потім, коли ростемо і вчимося від інших людей, ми замінюємо багато цих примітивних трактувань негативними помилковими переконаннями, страхами, соромом і сумнівами у власних силах. Далі ми страждаємо від емоційного та фізичного болю і навіть намагаємося заглушати цей біль наркотиками, сексом, алкоголем, телебаченням, кукурудзяними паличками тощо. Або стаємо посередньою особистістю. Або опиняємося на висоті (згадай, яким сильним ти насправді є) і починаємо заново вчитися всього того, що ми вже знали на початку свого життя.

Це так, ніби ми народжуємося з великою сумкою грошей і маємо більше коштів, аніж нам потрібно для реалізації будь-яких мрій, однак замість того, щоби йти за своїми інстинктами і дослухáтися до свого серця, вкладаємо ці гроші у те, що й інші люди. Деякі інвестують у віру, що вони занадто старі, аби ходити у клуби, хоча понад усе люблять танцювати; інші вкладають у своє переконання, що вони дуже стильні, а насправді найбільше прагнуть кохання; дехто вкладає гроші у сором через свою сексуальність замість того, щоби врешті просто визнати, що він гей. Поки ми продовжуємо фінансувати те, що не є для нас бажаним, наша власна фортуна виснажується. І це триватиме аж до моменту, коли ми знову об’єд­наємося з тією людиною, якою ми дійсно є, і почнемо інвестувати в себе, щоби зажити в розкоші, насиченим і справжнім життям.

Є безліч способів, якими ми позбуваємося самих себе. Та найвідчайдушніший і найнещадніший із них такий: усе, що ми маємо, інвестуємо у віру, наче ми недостатньо хороші.

Ми приходимо в цей світ гарненькими крихітними немовлятами й одразу беремося вчитися, як не любити самих себе! Як же безглуздо це звучить! Хіба ні? Любити самого себе — найпростіша, але водночас найпотужніша здатність у будь-який час, котра просто зникає, коли ми починаємо вбирати зовнішню інформацію.

Я не кажу про чваньковитість чи нарцисизм, позаяк вони також з’являються через страх і брак любові до себе, я говорю про глибокий зв’язок із нашим найвищим «я» і непохитну здатність прощати своєму найнижчому «я». Бо якщо ми любимо себе достатньо, це дає нам змогу позбутися почуття провини, забути про обра´зи та критику і зрозуміти, що таке співчуття, радість і вдячність.

Коли ми щасливі та любимо себе, ми не переймаємося всілякими дурницями (ні власними, ні чиїмись).

Уяви собі, яким був би наш світ, якби всі любили себе так сильно, що їх не лякали б думки інших людей, якби вони не переживали через свій колір шкіри чи сексуальні вподобання, навички чи освіту, наявність чи відсутність майна, релігійні вірування, звички чи загальну тенденцію просто бути (чорт забирай!) самим собою. Уяви, наскільки іншою була б твоя реальність (і реальність кожного, хто тебе оточує), якби щоранку ти прокидався впевненим у власній здатності любити та своїй важливій ролі на цій планеті. І якби ти послав до біса сором, відчуття провини, невпевненість у собі та ненависть і дозволив собі робити і мати все те, чого хоче твоє маленьке серце.

ОСЬ у якому світі я хочу жити.

Тож у твоїх інтересах увіковічити таке радикальне себелюбство, і воно змінить твою реальність. А далі кілька найкращих способів завоювати себе знову:

1. ЦІНУЙ ТЕ, ЩО ТИ ОСОБЛИВИЙ

Уже ніколи не буде людини, такої ж, як ти. Ти наділений особливими здібностями, щоби ділитися ними з усім світом. І хоча кожен має якісь свої таланти, ніхто не буде використовувати їх так само, як ти. Ти маєш свій спосіб існування у світі і плани на майбутнє, які унікальні лише для тебе. Ти — єдина людина, яка думає так, як ти думаєш. Ти створив власну