Олена Воля - І буде життя, Олена Воля

Дівчата швидко знайшли попутне авто на сайті BlaBlaCar. За півтори години потрібно було дістатися до міста. На щастя сусід Артем, місцевий таксист, був ще вдома. Це Мілана з'ясувала, як тільки прокинулася після трьохгодинного сну. Зорянка наполягала подрімати ще дві годинки, але сестра уже пакувала найнеобхідніше для поїздки. Сьогодні складалося все напрочуд добре і віщувало благополучний день. Навіть сонце підморгувало з−за хмарин, підбадьорюючи дівчат швидше виходити на вулицю.

− Привіт, коханий. Я буквально на пару хвилин, − вже в таксі Мілана набрала номер Андрія, в надії що скаже про приїзд словами в реальному часі.

Останнім часом більше спілкувалися переписками. Жили наче в різному часовому просторі. Залишали одне одному голосові повідомлення, як Андрій, або великі тексти із роздумами та емоціями, як Мілана.

− Яке щастя почути твій голос. Ще якби побачити, обійняти, − мрійливо почав муркоті Андрій.

− Вважай, що твоя мрія сьогодні здійсниться. Їду в столицю. Зорянка зі мною. Тобто ми вдвох уже вирушаємо до Києва, − Мілані хотілося відразу все розказати коханому. Але згадала, про секретність справи. Тому про деталі уже при зустрічі.

− Зрозумів. Буду чекати. О котрій годині орієнтовно прибудете?

− Сподіваємось, до четвертої дня уже будемо на місці. − Скинеш мені повідомлення про місце висадки.

− Ок. А знаєш, що я сьогодні збагнула?

− Скажеш, буду знати.

− От ми все відкладаємо наш розпис до кращих часів. А життя таке непередбачуване. Треба ловити моменти щастя тут і зараз.

− Я теж про це думав останнім часом... А це чудово, що ти сьогодні вже будеш у Києві. Завтра розпишемось.

− Ти не жартуєш? Ми справді можемо завтра стати офіційно подружжям?

− Так. Усе по-справжньому. За кілька хвилин тобі прийде емейл для підтвердження подачі заяви. Паспорт з тобою?

− І паспорт. І свідок зі сторони нареченої, − посміхнулася до Зоряни, яка толком нічого не второпала і дивилася на сестру з питально піднятими бровами. 

− До зв'язку, серденько, − Андрій чмокнув у слухавку.

− Цілую, − Мілана відклала телефон, але в сумочку не ховала. Треба не проґавити сповіщення про емейл. Завтра вона вже буде дружиною Андрія.

Тільки збиралася помріяти, а Зоряна вже влаштувала допит. Що? Як? Коли? Куди? Все було чітко і просто. У застосунку Дія тепер можна подати заяву, визначити час, місце реєстрації шлюбу і навіть організувати церемонію у святковій залі. Одним словом − цілий набір послуг. Звичайно, ніякого святкової зали їм не потрібно. Гостей не буде, тільки свідки. Цікаво, кого Андрій візьме з собою? Михайло у госпіталі, його не відпустять. Хоча, яке це має значення. Головне − вони стануть сім'єю.

− Зорянко, а наш дідусь правду казав.

− Це ти зараз про що?

− Коли робиш добру справу без користі, Господь добром удвічі платить.

− Так, він на все мав свою приказку. Але ж ти пам'ятаєш, чого ми до Києва вибралися?

− Саме про це й говорю. Я їду тобі на підтримку. Хоча ти могла все прекрасно сама вирішити. Мого дзвінка до Ярослава було б достатньо, щоб тебе прийняли з усіма почестями і надали необхідну допомогу. Але моє серце підказало, що треба їхати з тобою.

− Ох ти моя сердечна, − обняла сестру Зоряна.

До міста доїхали мовчки. Кожна думала про своє.

Водій попутного авто уже чекав на домовленій зупинці. Дівчата швидко перенесли свої речі з таксі, подякували сусідові Артему і пообіцяли привезти зі столиці для нього подарунок. Під подарунком Мілана розуміла київський торт. Артем був ще тим ласуном.