Тая Смоленська, Аріна Вільде - Татусь під ялинку, Тая Смоленська, Аріна Вільде

Глава 9

У компанії чужої людини сон не йде, та й надто багато емоцій було сьогодні. Матвій теж нікуди не поспішає, робить кілька дзвінків, вітає рідних зі святом. Я не поспішаю наслідувати його приклад, бажання розмовляти з батьком немає. Лише пишу повідомлення кільком друзям, зазираю до дитячої, щоб переконатися, що донька міцно спить, а потім дістаю з шафи коробку з подарунком і прилаштовую поруч із ялинкою.

- Не варто було брехати доньці, діти надто вразливі, - я здригаюся, бо чоловік позаду мене надто несподівано підкрався до мене. Руки заховані в кишенях, поза напружена. Він узагалі весь вечір вкрай нервовий, але воно й зрозуміло. Зустріти Новий рік у компанії малознайомої дівчини та сплячої в сусідній кімнаті дитини, безумовно, не межа його мрій.

- У тебе, напевно, немає дітей. Коли бажаєш їм щастя, часто робиш помилки, але тільки через те, що готовий піти на все заради цього. Сподіваюся, їй сподобається, - зітхаю, дивлячись на зовсім не той подарунок, який бажала Катя.

Я піднімаюся з підлоги і поправляю сукню, що задерлася. Ловлю на своїх ногах погляд чоловіка і відчуваю незручність.

- Здається, заметіль припинилася, - намагаюся хоч якось підтримати видимість розмови.

Матвій розвертається до мене спиною і йде в бік великого панорамного вікна. Я проти волі уявляю, що цей мій чоловік. Чоловік, з яким ми давно знайомі і з яким разом зустрічаємо Новий рік. І серце на мить зупиняється. Це те, чого мені так не вистачає. Чоловічих обіймів, поцілунків, але чомусь ніхто з тих, хто надавав мені знаки уваги, так і не розпалив у мені іскру і бажання бути більше, ніж просто знайомі.

- Воістину чарівна ніч, - посміхаюся я, підходячи до Матвія.

Місто видно немов на долоні. Десь на віддалі небо на частини розривають уже самотні феєрверки. Сніг укрив будинки й вулиці, переливаючись у світлі вуличних ліхтарів і вітрин. Час немов зупинився.

- Починаю шкодувати, що живу на першому поверсі, пора міняти житло.

Ми зустрічаємося поглядами і, здається, я червонію. Господи, що відбувається? Повітря між нами згущується, або ж це просто стає важко дихати через випите шампанське? Я хочу розірвати зоровий контакт першою, але не виходить. Кілька секунд ми стоїмо не ворушачись, немов прикуті одне до одного.

- Уже пізно, я постелю тобі на дивані, - пропоную я, все ж приходячи до тями. Надто вже дивні реакції викликає в мені цей чоловік.

Це все через парфуми Матвія. Однозначно. Я завжди була ласа на аромати.

- Я мав зробити пропозицію своїй дівчині, а через тебе все зірвалося. І угораздило ж мене, - летить у спину і мене заповнює розчарування. Ну, не дивно, такі чоловіки як він просто не можуть бути вільними. Я навіть трішечки почуваюся винною, але тільки доти, доки не згадую, що взагалі-то це він збив мене просто посеред дороги.

- Значить, ще не настав час, - філософськи підсумовую я. - Подумай гарненько, можливо доля дає тобі шанс подумати краще і придивитися до своєї нареченої, щоб знайти всі недоліки, - підчіплюю його я, поки дістаю з шафи запасну подушку і ковдру.

- Боюся, через страх, що доля зведе мене з такою божевільною як ти, я навпаки - при першій же зустрічі зроблю їй пропозицію, - посміхається Матвій. - Спасибі, я далі сам впораюся, - він відбирає в мене постільну білизну, даючи зрозуміти, що більше не потребує моєї компанії та спілкування.

Мене це трохи зачіпає. Все ж міг бути ввічливішим.

- Не варто зганяти на мені свою злість. Навіть якби я не попросила тебе про послугу, все одно б не дістався в таку погоду за місто. Скільки до Миронівки чи як його там? Тридцять кілометрів? У кращому разі ти б застряг десь посеред траси і зустрів Новий рік під завивання вітру наодинці. І не факт що до ранку тебе відкопали б. Тож можеш не дякувати за те, що я зробила цей вечір трішки кращим! - зображую на обличчі найдоброзичливішу посмішку і грайливо моргаю своїми довгими віями.

Так, все таки шкода, що він зайнятий, цей вечір міг би стати ще кращим. Я б навіть могла разочок піти проти своїх принципів. У мене так давно не було чоловіка. Щільний графік і маленька донька забирають увесь мій час. Хоча, якщо врахувати, що минулий такий раз закінчився вагітністю, то, може, це й на краще.

- Добраніч, Яно, - стримано вимовляє Матвіям, розстібаючи ґудзики на манжетах.

- З Новим роком, Матвію, - киваю я і віддаляюся. Все ж таки це дивно було зустріти ось так Новий рік. Але завтра наші шляхи розійдуться і ми більше ніколи не зустрінемося. Головне, щоб Катя не прокинулася до того, як він піде.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍