Шаграй Наталія - Полин і чебрець, Шаграй Наталія

- В розумінні напав лис. Напав в розумінні НАПАВ?  –  ошелешено перепитала я.

- Так. Він накинувся на Рекса. Зав’язалася бійка.

- І… –  перевела я погляд з Яна на Рекса.

- І Рекс лиса тойво…задушив.

- Собачі боги! – застогнала я, гадки не маючи, що робити далі. – Так! – уже я потрималася за голову, відчуваючи, як моє серце гупає у грудях. – Цих лисів з початку війни тут табуни ганяють. Дід Петро казав, що у нього курей дотягують. Але, щоб нападали на собаку… Тільки не говори мені, що він був скажений…

- Він напав на собаку, то він або тупий, як валянок, або скажений… –  розгублено глянув на мене Ян.

- Ля! – й руку я опустила на горло. Щось мені вже й наче кисню забракло. Й голова різко розболілася. – Спокійно Ліна, спокійно, –  зашепотіла я до себе.

Сонька щось забелькотіла й це дещо привело мене до тями.

- Ліна? – обвів він мене запитливим поглядом.

- Все нормально. – видихнула. –  Так! Так! Зараз наберу ветеринара, –  нарешті прийшла думка, що робити далі.

- Сказ, то серйозно… –  підкинув вогнику моїй паніці Ян.

Й мене різко кинуло в жар. Луплю на нього оченята. А він же був разом з Рексом!!!

- А ти сам не постраждав? – штрикнула мене нова думка.

І я плавно пересунулася до нього та для переконливості вчепилася йому в лікоть, поглядом вишукуючи сліди укусів. Штани, наче були цілі, просто брудні.  

- Гей! Я не встиг. Не хвилюйся, –  майстерно йому вдалося вивернутися з моєї хватки. – Все в порядку.

- Точно? – заглядаю в блакить його очей.

- Ліна, я тільки в бруді. Мене ніхто не кусав, –  спокійно підняв він руки, ніби закликаючи мене до порядку.

- Тобі треба помитися…

- Так! Ми тоді у ванну…Все буде добре. А ти зателефонуй ветеринару.

- Ясно! Уже йду… –  пробубоніла я вслід Рекса.

Й з малою на руках побігла на кухню.  

  А далі вечір пішов по непередбачуваному сценарію. Після дзвінка, до нас виїхала ветеринарна служба. Вони оцінили ветеринарні паспорти домашніх тварин, зробили укол від сказу Рексу й забрали мертвого лиса.