Дроянда - Серце Вовка: Спадщина Кланів 2 частина , Дроянда

Люція стояла біля вогню, дивлячись, як полум’я танцює в нічній темряві. Поруч сиділи її брати – Деймон, Тіріус, Сіріус, Алекс і Марк. Вони мовчали, ніби чекали, поки хтось перший скаже те, що давно висіло в повітрі.

— Якщо наші батьки знали про все це… Чому вони ніколи нам нічого не казали? — нарешті озвався Сіріус, втупившись у полум’я.

Рег Беркер, який стояв трохи осторонь, склав руки за спину й похитав головою.

— Бо вони боялися. Боялися, що правда змінить вас.

— Але ж ми не діти, — хрипло промовив Деймон. — Ми маємо право знати.

Люція підняла голову.

— Рег, розкажи нам усе. Без недомовок.

Старий вовк глибоко зітхнув і почав:

— Ваші батьки були одними з найсильніших перевертнів свого часу. Але не через силу. Через те, що вони вміли об’єднувати інших. Вони знали правду про Древніх Вовків і розуміли, що їхня сила не в крові, а в єдності. Та не всі поділяли їхні ідеї. Був той, хто хотів, щоб ця сила належала лише обраним…

— Хто? — спитав Алекс, напружено стискаючи кулаки.

Рег мовчав кілька секунд, а потім тихо промовив ім’я:

— Скайлер.

Усі брати й Люція переглянулися. Це ім’я вони вже чули.

— Він і досі живий? — Марк ледь стримував злість у голосі.

— Не просто живий. Він шукає вас. Бо знає, що тільки ви можете стати на його шляху.

Повітря стало важким, ніби насиченим незримою загрозою.

Люція стиснула пальці.

— Якщо це так… ми не можемо ховатися. Ми повинні підготуватися.

— Але як? — запитав Тіріус.

Рег усміхнувся куточком губ.

— Для початку, вам потрібно розбудити свою справжню силу. І я знаю, з чого почати.

Вітер зірвався з гір, несучи із собою передчуття майбутніх випробувань.