Дроянда - Серце вовка, Дроянда

Мати кивнула, її погляд був спокійним, але в ньому можна було вловити якусь приховану глибину. Вона ніжно посміхнулася, бачачи, як її донька шукає відповідей на складні питання.

— Так, доню, я дійсно була частиною Кліка, але це було давно. Я обрала наш клан, коли побачила, що є щось важливіше за кровні зв'язки. Ми з твоїм батьком вирішили, що для нашої родини буде краще жити серед Димарів, і я ніколи не жалкувала про цей вибір. Але твоє серце, Василисо, завжди буде твоїм путівником.

Василиса дивилася на свою матір, спробуючи збагнути її слова. Вона не могла зрозуміти, чому її серце так тягнеться до Кліка. Чи було це через Феша? Чи, можливо, через щось більше? Вона відчувала, що цей клан має своєрідну силу, яку важко пояснити словами.

— А як так сталося, що я так хочу бути з ними? Це не просто прив'язаність до Феша, я відчуваю, що мене тягне саме до Кліка. Що це означає, мамо? — запитала вона, голос став тихим від здивування та внутрішнього розпитування.

Мати завагалась на мить, ніби зважуючи, чи варто розкривати доньці всі деталі. Але потім вона глибоко зітхнула і обняла її.

— Доню, кожен з нас має свою долю, і інколи ми не можемо контролювати, куди нас тягне серце. Це може бути вроджена зв'язка, частина твоєї крові, або просто велика сила клану. І хоча ти тепер в клані Димар, я відчуваю, що твоє серце вже завжди буде пов'язане з Кліка. Це частина твого шляху. Ти можеш не одразу зрозуміти, чому це так, але, зрештою, ти знайдеш відповіді.

Василиса мовчала, поглинена думками. Вона зрозуміла, що її бажання бути з Фешем і, можливо, з кланом Кліка, не було випадковим. Це не було лише питанням кохання — це була частина її долі, частина того, що була закладена в ній ще від народження.

— Ти вважаєш, що це моя доля? — запитала вона, все ще не зовсім вірячи у те, що чує.

Мати подивилася на неї з серйозним, але теплим поглядом.

— Так, Василисо. І я знаю, що ти знайдеш свій шлях. Не бійся слідувати своїм серцем, навіть якщо це означає долати важкі рішення. В кінці кінців, ти зрозумієш, чому все відбувається так, як є.

Василиса вдячно посміхнулася матері, відчуваючи її підтримку і розуміння. Це було важко і складно, але тепер вона відчувала, що її шлях не буде таким самотнім. Тільки через сприйняття і розуміння своєї долі вона могла рухатися вперед.

— Я спробую, мамо. Я дійсно спробую зрозуміти, чому це так, і знайти свій шлях.