Дроянда - Серце вовка, Дроянда

Василиса повернулася до свого рідного клану Димар з важким серцем, відчуваючи, що її душа залишилась десь там, серед вовків Феша. Вона зрозуміла, що її життя більше не буде таким, як раніше. Її почуття до Феша змінили все, і тепер вона не могла просто так забути про них.

Але перед тим, як поїхати, вона вирішила написати листа. Вона знала, що це буде важко, але не могла залишити це питання без відповіді. Лист був коротким, але від нього зависала важка атмосфера.

"Феше, я не можу залишити все так, як є. Я мушу повернутися до свого клану, але моє серце залишиться з тобою. Я знаю, що це не буде легким шляхом для нас, але я хочу, щоб ти знав, що мої почуття до тебе справжні. Якщо ти готовий, ми зможемо знайти шлях разом, навіть якщо це буде нелегко. Бажаю тобі сили, і буду чекати твоєї відповіді, коли ти будеш готовий. З повагою, Василиса."

Після того, як вона написала листа, вона передала його одному з довірених членів клану Феша, просячи передати його йому. Василиса не могла залишити клан, не намагаючись знайти якийсь спосіб порозумітися з Фешем, навіть якщо це означало тимчасову відстань.

Вранці, коли вона прокинулася, її серце було переповнене тривогою. Вона знала, що вона зробила правильний вибір, повернувшись додому, але розуміла, що її душа все ще залишалася там, серед тих, кого вона навчилася цінувати більше, ніж вона могла б уявити.

Покидаючи своє рідне місце, Василиса відчувала біль і сум, але разом з тим і рішучість. Вона знала, що ця відстань, хоч і важка, дасть їй час для обмірковування. Їй потрібно було подумати про майбутнє і про те, що їй робити далі.

Феш був правий — це не буде легким шляхом. Але Василиса вже зрозуміла, що не може жити без того, щоб намагатися зробити це можливим. Тому вона вирушала назад до свого клану, але не залишала в серці надії.

Вона провела кілька годин у дорозі, знову почувши тишу навколо, що тільки підсилювала її внутрішній стан. Але в той самий час вона відчувала, як всередині її прокидається нова рішучість, яка не давала їй зупинитися.

Коли вона приїхала назад до клану Димар, вона відразу ж поринула в усі справи клану, намагаючись відволіктися від важких думок. Проте, кожного вечора, коли вона лягала спати, її серце все більше прагло до Феша. І хоча вона була вдома, його відсутність відчувалася надзвичайно гостро.

Тим часом у клані Феша, після отримання її листа, він залишався тишком. Щось змінилося в його погляді, і те, що він раніше не помічав, тепер стало важливим. Він також був змушений замислитися. Відстань між ними тільки посилила ці почуття.

Ніхто не знав, що станеться далі. Але одне було зрозуміло — їхні шляхи ще перетнуться. І, можливо, вже зовсім скоро.

Василиса сиділа на ліжку в своїй кімнаті, поглядаючи на листа, який вона передала Фешу. Думки перескакували з одного на інше, і серце билося неспокійно. У дверях з'явилася її мати, з усмішкою, яка не могла приховати легкого хвилювання в її очах.

— Василисо, можеш поговорити зі мною? — голос матері був м'яким і водночас серйозним.

Василиса підняла голову і зустріла її погляд. Мати завжди була для неї опорою, і сьогодні вона відчувала потребу поговорити, навіть якщо не знала, як саме.

— Так, мамо, я готова. — Василиса піднялася з ліжка і сіла на край, дивлячись у вічі матері.

Мати сіла поруч, мовчки взявши її за руку. Це було знайоме і заспокійливе тепло, яке завжди приносило розраду.

— Що сталося, моя дорога? Я бачу, що ти не така, як зазвичай. Ти щось приховуєш, чи можливо, ти щось важливе переживаєш? — голос матері був лагідним, але в ньому відчувалася мудрість, якою вона завжди вражала.

Василиса глибоко зітхнула, відчуваючи важкість у серці.

— Мамо, я... я закохалася. В нього, Феша з клану Клік. — вона не могла стримати сліз, що зібралися в очах. Мати не виглядала здивованою, але її погляд став більш серйозним.

— Я розумію... Ти знаєш, що я завжди буду поруч, щоб підтримати тебе, але це непросте рішення. Клан Клік і наш клан — це два різні світи. Ви не просто повинні подумати про свої почуття, але й про те, як це вплине на вашу безпеку, на нашу родину. Ти готова до цього?

Василиса опустила погляд на свої руки, важкі думки накочувалися хвилею. Вона відчувала, як кожне слово матері потрапляло в її душу.

— Я готова, мамо. Я розумію, що це буде складно. Але я відчуваю, що я не можу жити без цього. Я хочу бути з ним, навіть якщо це означає долати всі труднощі, які можуть з'явитися. — її голос був тихим, але рішучим. Василиса знала, що це не просто миттєве захоплення. Вона справді відчувала щось глибше, що не можна було ігнорувати.

Мати помовчала кілька секунд, дивлячись на свою доньку, а потім обійняла її.

— Я розумію тебе, і я горда тобою. Ти завжди була сильною, Василисо. Але пам'ятай, що любов — це не тільки емоції. Це також рішення, і ти повинна бути готова до всіх її аспектів. Не забувай, що ти завжди можеш розраховувати на мене.

Василиса посміхнулася, відчуваючи тепло і підтримку матері. Це була не проста розмова, але вона знала, що її мати завжди буде поруч. І це допомагало їй відчувати себе трохи більш впевненою у тому, що її шлях з Фешем може бути не таким страшним, як здавалося на перший погляд.

— Дякую, мамо. Я буду пам'ятати твої слова. Я готова йти цим шляхом, навіть якщо це буде важко.

Мати тихо кивнула, і обидві замовкли на мить, насолоджуючись тишею і підтримкою один одного. Василиса відчула, як її серце поступово заспокоюється. Ще один крок зроблений, і тепер вона була готова рухатися вперед.

Василиса здивовано подивилася на маму. Серце її затремтіло, коли вона почула це питання, адже в її душі зібралося чимало невідомих думок і емоцій, які вона ще не змогла правильно осмислити.

— Мамо, ти справді з Кліка? — запитала вона, не вірячи власним словам. Вона завжди знала, що її мати була сильним і загадковим членом їхнього клану, але ця новина, здається, відкрила нові горизонти в її розумінні минулого.