Дроянда - Серце вовка, Дроянда

Василиса залишила кімнату матері, все ще занурена в думки про розмову, яка тільки що відбулася. Мало хто зможе зрозуміти, що відбувається в її серці, коли вона відчуває, як клан Кліка тягне її до себе, навіть попри те, що вона належала до Димарів. Чи це була лише її любов до Феша, чи дійсно клан мав якусь магічну, незрозумілу притягальну силу?

Ці питання не давали їй спокою. Вона вирушила до свого улюбленого місця на узліссі, де завжди відчувала, як її серце заспокоюється і приходить у гармонію з навколишнім світом. Від дерева до дерева тягнулися довгі тіні, і її кроки здавалися не такими важкими.

Тим часом у клані Димарів атмосфера була напруженою. Батьки Василиси і всі старші члени клану збиралися на важливу нараду. Її батько, що мав тверду руку в керуванні їхнім народом, виглядав занепокоєним.

— Василиса повинна прийняти важливе рішення, і цей вибір може змінити не тільки її долю, але й долю всього клану. — промовив він, його погляд був загострений.

Мати Василиси сиділа поруч і мовчала, але її думки теж були зайняті донькою.

У той момент, коли Василиса йшла лісом, її мобільний телефон задзвонив. Це був Феш.

— Василисо, я чекаю тебе. Я знаю, що тебе турбують питання, але я хочу, щоб ти знала: незалежно від того, як все складеться, я буду поруч. Ти не одна. — його голос був спокійним, але в ньому була та ж сама рішучість, яка завжди викликала в неї відчуття тепла.

— Я знаю, Феше. І мені дуже важливо, що ти поруч. Але я ще не зовсім розумію, що я відчуваю. Що мені робити? — її голос був сумним.

— Не поспішай. Візьми свій час, але пам'ятай, я чекаю на тебе, і ми подолаємо все разом. — він додав ще кілька слів підтримки, і Василиса відчула, як її серце знову заспокоюється.

Після розмови з Фешем вона зрозуміла, що її рішення може визначити не лише її долю, але й майбутнє двох кланів. Вона була повна рішучості йти вперед, навіть якщо це означало протистояння з кимось із найближчих. Вона повинна була зрозуміти, що є важливим для неї, і рухатися в тому напрямку.

Вечір настав швидко, і Василиса повернулася додому. Вона не знала, як зустріне її родина, але відчувала, що їй потрібно поговорити з ними, прийняти важливе рішення, яке змінить усе. Після того як вона увійшла до кімнати, де її батьки вже сиділи, тиша була майже непереможною.

— Мамо, тато, я прийшла, щоб сказати вам, що я готова прийняти рішення. Я розумію, що це не просто для вас, але це моє життя, і я повинна слідувати своїм почуттям. — її слова були чіткими і рішучими.

Батьки обмінялися поглядами, але потім вони подивилися на неї з гордістю, розуміючи, що донька вже виросла і готова самостійно йти своїм шляхом.

— Ми підтримуємо твоє рішення, Василисо, навіть якщо воно буде нелегким. Ти маєш право вибрати свою долю. І пам'ятай, що, де б ти не була, ми завжди будемо тобі допомагати. — мати сказала це з повною вірою в дочку.

— Так, твій вибір важливий, але він також вплине на наш клан. І якщо тобі потрібна допомога, я буду поруч. — додав батько, його голос був спокійним, але в ньому відчувалася сила.

Василиса вперше за весь цей час відчула, що може стояти на власних ногах. Вона повинна була вирішити, чого вона насправді хоче. Її вибір був перед нею, і вона була готова до всього, що принесуть наступні дні.

Того вечора вона написала Фешу повідомлення: "Я приїду. Будь готовий."

Це був її початок нового життя, шлях, який вів до Кліка, до Феша, і до того, що могло стати її справжнім домом.