MarVit - Шлях до мрії!, MarVit

Ще одна історія.Частина 2.

Іван стояв серед руїн свого рідного села, його серце стискалося від болю та спогадів. Він намагався уявити, як колись тут лунав дитячий сміх, як вулицями ходили знайомі люди. Але тепер усе було іншим. Ті, хто вижив, носили в очах відбиток пережитих страждань.

Стара жінка, що впізнала його, обережно поклала руку йому на плече і сказала: — Ти маєш піти до неї… до Марічки. Вона жила для тебе, чекала, хоч усі говорили, що ти не повернешся.

Іванові перехопило подих. Йому здавалося, що він стоїть між двома світами: тим, що було, і тим, що є зараз. Він обернувся до Ольги. В її очах не було злості чи ревнощів, лише розуміння.

— Іди, — тихо сказала вона. — Ти маєш знати правду.

З важким серцем він рушив до хати, де жила Марічка. Його ноги не слухалися, а в голові звучали її слова, сказані багато років тому. Він зупинився біля порогу, глибоко вдихнув і постукав.

Двері повільно відчинилися. Перед ним стояла вона. Трохи старша, змучена життям, але з тими ж добрими очима, що колись світилися щастям. Вона довго дивилася на нього, ніби не вірила власним очам. Потім її губи затремтіли: — Іване…

Сльози покотилися її щоками. Він хотів щось сказати, але слова застрягли в горлі. Марічка зробила крок уперед, а за її спиною з’явився хлопчик. Карі очі, темне волосся — Іван ніби дивився на себе в юності.

— Це твій син, Василько, — прошепотіла Марічка.

Іван опустився на коліна перед хлопчиком, простягнув руку, не знаючи, як його торкнутися. Василько з цікавістю дивився на нього, а потім несміливо промовив: — Ти мій тато?

Сльози навернулися на очі Івана. Він ніжно обійняв сина, відчуваючи, як серце заповнюється теплом. Він втратив так багато, але доля подарувала йому другий шанс. І тепер йому належало зробити вибір, від якого залежало майбутнє його родини.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍