Enni an - Скасуйте рух часу, Enni an

Розділ 9

Катя прокинулася з відчуттям, що час невпинно спливає. За вікном панувала морозна зима, сніг поступово вкривав землю, і їй здавалося, що це саме той момент, коли потрібно щось змінити, щось встигнути зробити. Ще залишалося трохи часу — і вона відчувала, що це не має бути час для зневіри. Три тижні...

Вона витягла зі своєї кишені старий записник, у якому вела список мрій і планів. Більшість із них вона вже виконала, але одна ідея постійно залишалася на першому місці: допомогти тим, хто не може допомогти собі сам. Саме тому сьогодні вона вирішила поїхати в притулок для тварин.

— Мам, я на кілька годин у справах, — сказала вона, виходячи з дому.

Вже цілий тиждень після приїзду Катя тримала маму в невіданні. Вона не знала, що Катя під час поїздки потрапила в лікарню, не знала про її діагноз і весь час вірила, що донька, як завжди, щаслива і здорова. Катя не могла завдати мамі зайвих переживань.

Катя стояла перед прилавком у зоомагазині, стискаючи в руках гаманець. Вона вже кілька разів перевірила, скільки у неї грошей, і нарешті зрозуміла, що всі її заощадження будуть витрачені саме тут. Вона довго думала, що купити, і вирішила, що найкращим рішенням буде зібрати набір для притулку.

Вона взяла кілька упаковок корму для собак і котів, додала кілька мішків корму для цуценят, щоб і маленькі тварини не залишилися без їжі. Потім додала кілька плюшевих іграшок для них, пару пледів, щоб було тепло, і ще кілька різних предметів, таких як миски та повідки. Звісно, вона чудово розуміла, що це не так багато, але кожен предмет був важливий для того, щоб тваринам було комфортно.

— Цього точно вистачить? — подумала вона, оглядаючи кошик. Хоч вона і не могла собі дозволити більше, але, дивлячись на зібрані речі, відчувала, що зробила все, що в її силах.

Коли Катя підійшла до каси, продавець із посмішкою прийняв її покупки. Вона подивилася на свій гаманець — цього разу він був майже порожнім. Усі її кишенькові гроші пішли на допомогу цим бездомним тваринам, але в цей момент вона відчувала себе по-справжньому багатою. Вона зробила щось важливе, щось, що могло допомогти, хай і в маленьких масштабах.

— Це все для притулку, — сказала вона, кидаючи погляд на свій кошик із товарами.

Коли розрахунок був завершений, Катя забрала покупки, відчуваючи задоволення і тепло в серці. Її гаманець став майже порожнім, зате тепер вона могла з упевненістю сказати, що хоча б трохи допомогла тим, хто цього потребував. Незабаром цуценята і коти в притулку отримають їжу, іграшки й затишні пледи, і це було для неї найважливішим.

Вийшовши з магазину, Катя відчула, що її серце переповнене щастям. Хай це були її останні заощадження, але вона знала, що зробила щось вартісне, і це надавало їй сил для наступного кроку.

У притулку було на диво тихо. Багато собак і котів чекали на нових господарів. Катя знала, що не візьме першого-ліпшого — вона шукала того, хто стане її другом. І ось він, маленьке цуценя, майже зовсім самотній — милий, із золотистою шерстю. Катя нахилилася до клітки і простягла руку крізь прути. Цуценя одразу підійшло і лизнуло її долоню.

— Привіт, малий, — прошепотіла вона. — Здається, сьогодні ти покинеш межі цієї клітки.

— Будеш Тішею, як тобі?

Тіша. Це ім'я прийшло їй якось несподівано, але воно ідеально підходило. Маленький золотистий ретривер із радістю прийняв її вибір. З того моменту Катя відчувала, що у неї є хтось, хто буде завжди поруч, хто не зрадить і не залишить.

Катя тихо увійшла до дому, тримаючи на руках маленького пухнастого друга. Хвилювання її охоплювало все більше, але, незважаючи на це, вона відчувала, як тепло його тіла заспокоює її. Вона оглянула кухню, де стояла мама, і почула шум із кімнати брата. З кожним кроком, з кожним поглядом на нового супутника її серце билося все швидше.

— Мамо! Тімо! — покликала вона, стримуючи хвилювання.

Мама, зайшовши до передпокою, помітила, що Катя тримає щось маленьке й пухнасте. У цей момент Катя вже відчула, як її тривога зростає. Вона видихнула і нарешті зважилася:

— Мамо, це Тіша. Я забрала його з притулку. Сподіваюся, ти не проти, щоб він став членом нашої родини? — з ноткою хвилювання в голосі промовила вона.

Мама, не встигнувши нічого сказати, одразу підбігла, обережно взяла з рук Каті малюка і, усміхаючись, притисла його до себе. Тіша тут же, виляючи хвостиком, почав досліджувати новий світ.

— О, який він чудовий! — вигукнула мама, цілуючи малюка в носик. — Він такий милий, м'якенький. Це просто диво! Як добре, що тепер у нас є домашній улюбленець!

Катя відчула, як тяжкість спала з її плечей. Мама сприйняла її вчинок із таким ентузіазмом, що всі сумніви зникли.

Тіша, не гаючи часу, побіг досліджувати дім. Він забіг у кімнату Тіми, який сидів за комп’ютером. Почувши шум, він здивовано подивився на нового гостя.

— У нас тепер... хто це? — здивовано запитав Тіма, спостерігаючи за малюком, який обнюхував його речі.

Катя, усміхаючись, відповіла:

— Так, це Тіша. Він тепер із нами.

Тіма встав і, усміхаючись, погладив його по голові.

— Він такий класний! Чесно, не очікував. Але це круто!

Катя, дивлячись на маму і Тіму та їхню захоплену реакцію, зрозуміла, що її рішення було правильним. Цей маленький пухнастик був не просто твариною. Він став частиною їхньої сім’ї, і тепер дім наповнився новим теплом.

Катя провела день із Тішею, граючись із ним, годувала його та піклувалася. Щеня було таким милим, що її серце наповнилося теплотою. Це був її маленький супутник, який був поруч у ті моменти, коли ніхто не бачив.

Наступного дня вона вирішила запросити Рому на ковзанку. Рома вже давно не був на льоду, і Катя запропонувала йому провести день, просто катаючись і сміючись. Вона сподівалася, що це допоможе їм обом хоча б на якийсь час відволіктися.

— Ну що, готовий? — запитала вона, підійшовши до нього на ковзанці.
— Я… не впевнений, що готовий, — відповів Рома з усмішкою, — але спробую.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍