Мері Горн - На грані, Мері Горн

Розділ 6

P.S: Нагадаю про свій телеграм канал, де є багато інформації та спойлерів щодо майбутніх розділів, а також книг. Тому, кому цікаво чекаю на вас 💋 @books_MR2060

 

Віолетта

Я спустилася вниз по сходах, зла як...навіть не знаю вдалого порівняння. Це точно було щось більше чортика з котрим часто порівнюють, але у стані злості. Та все ж, це ні до чого не приведе і точно не змінить думки цього ідіота. Та й врешті мені мало б бути на нього абсолютно начхати. Але моя надто добре натура не змогла впустити це.

— Летті, все гаразд? — Мар'яна вже знімали фартух і наближалася до мене.

Я вирішила не повторювати їй, наскільки в неї син само егоїстичний, закоханий у себе тип тому мило посміхнулася та на видиху сказала:

— Так, все чудово. Я вранці прийду, але ввечері іду на зустріч випускників. Тому прийду скоріше. Ви ж не проти?

— Звичайно ж ні, рада за тебе.

Цілу ніч я крутилася на своєму ліжку.

— Летті, тобі голок настелили? Не хочеш спати то мені хоча б не заважає, — почула я обраний голос сестри.

 Важко видихнула.

— Вибач, — сказала я і взяла із тумби телефон.

Годинник показував пів на другу. Чудово, а я заснути не в змозі. І це при тому, що я зазвичай у ночі сплю як вбита. Я не стрималася і зайшла в інсту. Її я гортала до моменту, як прийшло повідомлення котре змусило брови намружитися.

"Думав, що всі зірки на небі сплять, а тут бачу що помилився"

Я зайшла на профіль цього...романтика і зрозуміла що він приватний.

"Ми знайомі?"

"Ні, але хотілося б це виправити "

Я хмикнула. Хотілося б. Я відставила телефон і закрила очі. Треба виспатися. З горла вирвався смішок коли телефон засвітився і я не стрималася.

"Впевнений що ти за цю секунду не заснула. Чи невже я настільки нудний?🥲"

Я задумалася перш ніж пальці почали швидко рухатися по клавіатурі.

"Не можу дати відповідь з двох секундного спілкування. Але зараз мені потрібно спати, щоб вранці не бути як ходячий жах"

"Ти ніколи не будеш ходячим жахом так точно😏"

"Звідки знаєш?"

"Інтуїція. Зірки ніколи не можуть бути жахом, а ти моя зірка✨"

"Ти маніяк?"

"Можу стати, але не хотілося б😂🔪. Я не заподію нікому шкоди,  тобі в тому числі. Не хвилюйся😉 "

"Хто ти?"

"Для одних я рятувальник, до інших вбивця, а хто для тебе? Тільки ти вирішуй🤓"

Спочатку я набирала текст, але потім стерла його і просто надіслала смайлик

👀

Потім я все ж набрала текст

"Надобраніч, таємний незнайомець. А то якщо я зірка, то ти точно не вона"

"😢 Моє серце розбите. Але ти того вартуєш"

Я посміхнулася сама до себе. Я того вартую? Подивившись на нік я побачила одні смайлики(👻👻👻), тобто жодних шансів дізнатися особу. Я прикусила губу. Все ж, це було приємно. На фото стояла  аніме і я кинула її в інтернет. Ірума значить. Я не є фанатом аніме і навіть ніколи його не дивилася, але мені стало жахливо цікаво чому саме цей персонаж. Так, можливо я просто шукала ідей хто цей романтик і якісь логічні пояснення і ниточки.

 

Вранці я все проспала. Прокинулася від нав'язливого сонця котре світило в очі. Потягнувшись до телефону я зрозуміла що сестри вже немає і це змусило мене підірватися. Господи, десята година ранку. Мар'яна дзвонила вже чотири рази. Я швидко підірвалася і схопивши одяг що стояв на кріслі дременула у ванну. Добре, що звичка передчасно вибирати одяг та складати колись шкільний рюкзак, а зараз сумку сформувалася ще в дитинстві та я її не втратила. У ванній ввімкнула воду та коли вже чистила зуби набрала Маряну. 

— Добрий день, Марян я дуже сильно вибачаюся. Я проспала. Прийду хвилин через двадцять.

Жінка на щастя поставилася з розумінням і я швидко одягнувши чорні джинси, білу сорочку та накинувши косуху поверх, зайшла у свою кімнату. Схопила взуття, взулася та вже зараз без проблем, зібрана й обурена сама на себе через недбалість стукала у двері.

Маряна як завжди зустріла з посмішкою. Захар або ж спав, або вдавав що спить. На хвилину в мені спалахнуло бажання порушити його спланованість та впорядкованість і розфарбувати сумне життя, але все ж хвилинка болю котра б виникла через мій неправильний рух нічого б не дала. І до того ж це не професійно тому я покинула цю думку. 

Я випрямилася і провела рукою по своєму розпущеному волоссю. Хотіла вже розвернутися як погляд зупинився на книжковій полиці що була тут. В школі Захар і книги це були не поєднанні речі. Хоча він і непогано вчився, на відмінну від інших розбишак, але побачити його з книгою...це була аномалія. Котрої не відбувалося. 

Не стримавшись я підійшла ближче до неї. Багато сучасних романів і фентезі шикувалися в рядок, деякі старіші, деякі були ж нещодавніми анонсами книгарень. Пальчики зачепилися за палітурку книги, котру я вже давненько хотіла прочитати, але не наважувалася купити. Точніше, її вже абсолютно ніде не було у книгарнях. "Сутінки". Історія вампіра та людини. В дитинстві я обожнювала дивитися його по телебаченню. Це був зрив емоцій, всі в школі марили Едвардом. І я не виняток, хоча зараз при перегляді напевно б сказала що він взагалі не подобається. Бо це справді так, у різному віці нас подобаються різні персонажі. В дитинстві роль грає зовнішність, у підлітків це вже увага на поведінці, тому ж вигляду, а іще характеру. Ну, а таким людям як вже моя мама головне, щоб сюжет був цікавим. Я розгорнула першу сторінку і посміхнулася прочитавши перше речення. Не знаю скільки пройшло часу, але за цим всім я дочитала першу сторінку та усвідомивши що полізла надто далеко підняла руку, щоб запхати книгу назад, але брови зійшлися коли я побачила чорну книжку без назви. Напевно, якби я не взяла Сутінки то не побачила б її. Я обережно вийняла її й розгорнувши очі збільшилися, а в голові "пролетів" той день. Я вже і забула про цей щоденник.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍