Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева

 Слухняно зібрала в хвіст розпатлане волосся. Я забула про всі свої неприємності, про дядька-алкоголіка і про свою тітку, про дивну пані Хван. Мін проводив мене майже до самого будинку. Майже, бо не хотіла, щоб він бачив, як я живу. А ще, боялася, що тітка побачить, як мене проводжає хлопець. 

- Дякую тобі за все, - промовила, прощаючись із Міном. 

- Нема за що, - відповів він, дивлячись мені просто в очі. 

 Я не відчувала більше себе поруч із ним некомфортно чи незатишно. Хвилини розставання хотілося продовжити якомога довше, але сьогодні нам усе ж доведеться розлучитися. Попрощатися, щоб завтра побачитися знову. Але чи буде продовження сьогоднішнього дня для нас двох? Мін не попросив у мене номер мого телефону. Те, що сталося сьогодні, нічого не означає? 

- Бережи себе, - вимовив Мін. 

 Він зробив крок назад. Він іде. 

- І ти... - промовила я. - Себе. 

 Мін усміхнувся і помахав мені рукою. 

- Іди додому, - вимовив, продовжуючи мило усміхатися. 

 Я усміхнулася у відповідь, але мені раптом стало сумно. 

 Ми розлучилися якось зовсім не так. Це мало статися по-іншому. Усе, що мені залишалося, - слухняно повернутися додому. Озирнувшись, я не побачила Міна. Він пішов. Невже я думала, що він стоятиме і дивитиметься, як я йду? 

 Удома було все тихо і спокійно. Дядько спав п'яний. Тітка втомлена прибирала в кафе, яке вони тримали. Вона навіть не вичитала мене за те, що я пішла і не допомогла їй у кафе. Я піднялася нагору, у свою кімнату. Не роздягаючись, завалилася на ліжко. Мої думки займав цілком Чон Джи Мін. Розпустивши волосся, одягла резинку на руку замість браслета. Довго розглядала красиву квітку, посміхаючись, як недоумкувата. Я знову крок за кроком переживала кожну мить, проведену з Джи Міном. Це було, як винагорода за те, що на мене навалилося. Мої неприємності в підсумку оберталися спілкуванням з Міном. Він як ангел-охоронець з'являвся в потрібний момент, щоб врятувати мене.  

 Я рано лягла спати, кваплячи той моменту, коли зможу піти до школи і побачити там Міна. Навіть якщо він зробить вигляд, що нічого не сталося, я зможу його бачити. Засинала з думкою про нього і про те, що завтра неодмінно побачу його, зможу сказати йому доброго ранку, а не просто привітатися з усіма, зайшовши в клас. І, швидше за все, однокласники звернуть на це увагу. Не важливо. Важливо, що моє волосся буде зібране у хвіст резинкою, яку він купив для мене. Мін побачить це. Мій ангел-охоронець. І чому Бабуся Хван назвала його «милим демоном»?  Він ангел.