Лія Тан - Відьомський шабаш , Лія Тан

Глава 10

Я першою обриваю поцілунок, і прихиляюся до чоловіка. Не можу повірити, що моє життя, так круто змінилося за кілька годин. Все настільки фантастично, що мені лячно. Боюся, аби я зараз не прокинулася, і це все не виявилося прекрасним сном.

— Сергію, — спантеличено кличу чоловіка. — Давай доповнювати образи. Вечірка вже в розпалі. Пропустимо найцікавіше.

— Як скажеш, моя прекрасна леді. — посміхається Сергій, й відпускає мене з обіймів.

Ми швидко доповнюємо образи. Жартуємо. Я допомагаю своєму супутнику, одягти маску-окуляри, а за нею зав’язую його мантію. Мимоволі посміхаюся, адже з Сергія вийшов досить таки загадковий панич.

Я теж одягаю маску-окуляри, що робить мене не менш привабливою. Не встигаю зрозуміти, що відбувається, як опиняюся в міцних обіймах Сергія.

— Орисю, яка ж ти красуня, — зірвано шепоче мені на вушко таємничий красунчик. — Але мила моя, ти можеш хоч роги причепити ще й хвоста, тобі від мене більше не втекти. — він знову ніжно торкається моїх вуст своїми губами, і досить суворо запевняє. — Цієї ночі ти моя. Я не віддам тебе ніякій нечисті.

Я вдоволено посміхаюся, й з викликом кидаю.

— Сергію, кажуть у гелловінську ніч, нечисті сили крадуть наречених, тож знай, я й не проти, аби мене викрав такий панич як ти...

— Орисю, я справді не віддам тебе нікому, — з погрозою попереджає чоловік.

Я ж на його слова посміхаюся, й з іронією та фліртом відмахуюся.

— Як солодко звучить твоя погроза, Сергію...

Не встигаю договорити, адже так несподівано опиняюся в сильних обіймах чоловіка.

— Орисю, я справді не жартую. — хрипким тоном попереджає чоловік. — Якщо сьогодні нечисть краде наречених, то вважай, що я викрав тебе ще там на дорозі.

Я щаслива. Моє серце тріпоче. Розумію, що Сергій не жартує, і від цього почуваюся неймовірно. Я знаю цього привабливого красеня всього нічого, але переконана у тому, що хочу бути з ним. Тому аби підігріти інтригу, заглядаю в очі чоловіка, й вдаючи розгубленість питаю.

— І, що? У мене жодних шансів?

— Жодних, мила, — досить суворо запевняє чоловік.

Я вдоволено зітхаю, і на емоціях прошу.

— Ну, якщо вже так, то ходімо до усіх.

Чоловік випустивши мене з обіймів веде з кімнати. А я щаслива йду за ним. Мені подобається те, що я почуваю поруч з цим чоловіком. І не відпускає відчуття, наче я все своє життя чекала саме на нього.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍