Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

– Дякую. Сподіваюся, ми ще побачимося колись? Не ображайся, жартую, – хотіла сяйнути незалежним гумором я, а він приклав палець до моїх губ і зігрів своїми космічними очима:

– Так, побачимося й багато разів. А ображатися на тебе я не можу. Ти подарувала мені дивовижно чистий світ, якого я не знав раніше.

– Террі… Я знаю все, що ти хочеш сказати й те, що ми відчуваємо дуже дороге. Але ж це тільки туристична інтрижка і вона закінчиться через кілька днів, – спаскудила я своїм дурним язиком неземну зустріч! Та він обіцяв бути розумнішим і дійсно був таким, тому я почула:

– Сем, не роби висновків зарано! Ніхто не знає, що чекає за рогом. Може не треба заглядати туди, доки над нами сяє сонце? А тепер - краще йди...

Я йшла до аптеки роздавлена й сумна, хоча повинна була пурхати на щасливих крильцях. Голову роздирали пекучі думки: чому не Він лежить кожної ночі в моїх обіймах четвертий рік поспіль, чи сто років або цілу вічність? Навіщо взагалі зустрівся мені серед цього раю, щоб наповнити світ неземним блаженством й нестерпним болем?

Дивна ти жінка! А де ж іще літати Амуру, як не серед екзотичних гавайських кущів? Господи, дай мені сили просто запам’ятати втіху та не шукати у випадковій зустрічі доленосного підґрунтя. Я ж отримала від поїздки сюди набагато більше, ніж сподівалась і зможу тепер надалі дихати брудним нью-йоркським повітрям, байдуже пропускаючи через себе порожнечу звичайних днів.

В нашому номері відчувався такий же аромат багаторазового спарювання двох людиноподібних тварин, та Алана біля Менді вже не було. Вона лежала в улюбленій позі розп’яття й просто дивилася в стелю. Але коли наші очі зустрілися, ми кинулися в обійми одна одній і дякували за те, що опинилися тут, щоб відчули райську насолоду не від сонця й води, а поклітинно…

Дві мавпочки спочатку белькотіли щось дивне, а коли трохи відійшли від шоку щастя, відпустили одна одну та почали роздивлятися зморені коханням тіла. Очі двох подружок, що загуляли на курорті, перетиналися хтивим вогнем і таємничістю. Ми наче дивилися в дзеркало й чекали: хто перший виплесне назовні словесний потік емоцій про отримані враження. Але тоді задоволення перестане бути безцінним.

– Семі, я повинна тобі сказати, що цей Алан такий буйний і витривалий. А ще страшенно винахідливий! Він впорскував у мене шампанське, а потім пив звідти...

– Ну, почалося! – безсило впала я збоку на її ліжко, попередньо проаналізувавши, чи немає там калюжі любовних випорожнень. – Менді, прошу, залиш ці подробиці у собі. Задоволена і слава Богу.

Після почутого мені відразу розхотілося ділитися з цією збоченою істотою нашим чарівним інтимом з Террі.

– Алан пообіцяв, що я кататимуся на дошці не гірше, ніж на ньому сьогодні! Сказав, що я талановита й сильна, – невгамовно хвалилася подружка та насторожено заглядала мені в очі. – А чого ти мовчиш, наче води в рот набрала? Що той красунчик у ліжку не такий привабливий, як зовні? Та не сумуй, може ще розгуляється...

Після цих її слів я скрикнула й залилась гарячими сльозами. Зморена своїм каскадерським коханням Менді тяжко зітхнула й підповзла ближче:

– Семі, ти чого? Він щось не те зробив? Образив? Силував до дурниць? – перебирала гарна репортерка у своїй голові всі негативні варіанти й пестила мене обома руками по голові.

– Менді, він неземний! І здається я його кохаю... Ніколи нічого подібного не відчувала. У Террі немає недоліків, він дійсно спустився з космосу. Такий гарний зовні чоловік не може бути настільки чистим і благородним. А ще він... Не зважай і дай я поплачу! – наказала я Аманді посеред її ліжка, а вона хмикнула й відповіла:

– Та плачте собі на здоров’я, місіс Венс.

Від свого тупого прізвища мене наче окропом обдало і я надривно скрикнула:

– От навіщо ти зараз згадуєш про нього? Майкла для мене більше не існує!

– Та невже? А по-моєму, шановний банкір з твого нудного життя поки ще нікуди не зник. Ти що надумала розлучатися з ним? Але ж пані Жошович буде дуже незадоволена таким ходом подій! Вона в зятеві душі не чує. А Террі знає, що ти одружена? – здавалось, що Аманда вже забула про задоволення й допитувала мене з усією своєю репортерською пристрастю.

– Знає. Я відразу сказала, хоча запитав саме він. Побачив слід від обручки на пальці, – з легкістю каялась я Аманді.

– Значить має серйозні наміри. Так чого ж ти плачеш, дурненька? Я коли оцінила вас поруч - ледве зір не втратила. Це ж не парочка, а якийсь водоспад неймовірної краси. Наче спеціально природа одне для одного намалювала...

– Менді, перестань готуватися до нової статті про Гаваї. Я вже бачу заголовок: «Неперевершений рай кохання на землі...» Так? А мені наразі зовсім не до жартів. Навіть не уявляю: що робитиму, коли роз’їдемося. Я ж нічогісінько про нього не знаю. Лише те, що найдорожчий на землі, – продовжувала я розпачливий аналіз душевних перипетій та лише зараз починала пригадувати про розум.

Коли ми знайомилися вночі на пляжі, то відверто назвалися: хто й звідки, а ці чарівні самці навіть не сказали з якого вони міста. Може з різних країв, просто здружилися тут, на хвилях? А що як чоловіки злочинці чи втікачі? Чи мало на островах ховається різних утаємничених особистостей? Хоча ці точно не приховують свого перебування. Бо такі помітні постаті під біленьку футболку не заховаєш...

– Скажи, Менді, а що Алан тобі про себе зовсім нічого не говорив? – вже вчепилась я в тему розкопок минулого наших спокусників.

– Чому ж? Розповідав. Він у всьому цікавий співрозмовник. Казав, що народився в Марселі і його батько був моряком, а мама арабської крові. Та вони давно загинули й тепер він працює на узбережжі. А ким я спитати не встигла, заняття у нас були дуже важливі та смачні... – вчасно зупинилася Аманда і за це я була їй вдячна.