Надя Фендріх - Сестри-вампірки 3

Дірк і Сільванія здивовано озирнулися.

Світло вуличного ліхтаря спадало на пісочницю, де сидів Міхай і ліпив із піску величезну фортецю. Навколо пісочниці стояли Гелена, Якоб і Лудо. Вигляд у всіх трьох був спантеличений. Ельвіра весело гасала садком. Помітивши сусіда, вона в радісному захваті застрибала на місці. Раптом в її очах заграли пустотливі бісики, як це завжди буває, коли в голову приходить чудова ідея. Саме така ідея відвідала наразі Ельвіру. Добряче розбігшись, вона стрибнула в пісочницю і гепнулась просто на фортецю, яку щойно збудував Міхай.

Сільванія згадала часи, коли вони з Дакою були зовсім маленькі. Вона обожнювала ліпити з піску фортеці, а сестра – із задоволенням, як зараз мама, – стрибала на них з розгону. Але сьогодні їй було не до дитячих забавок, адже життя Франца висіло на павутинці.

Дірк ван Комбаст здивовано похитав головою: чого це вони так розвеселилися проти ночі?

– Не звертайте уваги на батьків, вони сьогодні весь день химерують, – ніби прочитавши його думки, пояснила Сільванія. – Прошу, дозвольте мені поговорити з Урсулою. Тільки вона і може мені зарадити, вона ж…

Тут Сільванія затнулась.

Дірк ван Комбаст насупив чоло.

– Медсестра! – знайшлася Сільванія.

Дірк ван Комбаст кивнув.

– Воно-то так, тільки вона – вагітна медсестра, тож…

Розмова потроху почала дратувати Сільванію.

– Вибачте, але це дійсно надважливо, – твердо промовила вона і, відштовхнувши сусіда, пройшла всередину.

Дірк ван Комбаст спантеличено дивився їй услід, не знаючи, що й сказати.

– Агов! Зачекай-но! Ти куди? – закудкудакав він, чухаючи потилицю.

Але Сільванія не чула його. Минувши передпокій, вона пройшла просто в спальню. Урсула сиділа на ліжку й усміхалася. Як відомо, вночі вампіри сплять погано. А вагітні вампірки й поготів. Ось і Урсула цієї ночі ні на хвильку не стулила очей і, авжеж, чула і крики у сусідів, і суперечку біля дверей їхнього з Дірком будинку. Урсула була рада, що прийшла Сільванія, бо жінка всім серцем любила сусідських дівчаток-напіввампірок, ніби власних дочок. Але, побачивши серйозне обличчя Сільванії, Урсула захвилювалася.

– Сільваніє, люба, що сталося?

– Вибачте, що я до вас такої пізньої години, але… – почала було Сільванія, але тут у дверях з’явився розлючений мисливець за вампірами.

– Я намагався їй пояснити, що зараз – не час.

– Заспокойся, коханий, – перервала запального чоловіка Урсула, – У Сільванії термінова справа.

– Саме так! – зраділа Сільванія. – Річ у тім, що наші батьки під гіпнозом. Їх вампіри загіпнотизували!

– Що? – стрепенувся Дірк. Справа набирала обертів.

– А ще вампіри викрали мого молодшого брата і понесли в Трансільванію! – випалила Сільвания.

– У Трансільванію? – здригнувся Дірк. «Авжеж, непросто буде битися з вампірами на їхній території, але, якщо гарненько озброїтися, проблем не виникне», – промайнуло в нього у голові. Він тут же прикинув, якою саме зброєю зі свого арсеналу можна здолати трансільванських вампірів. Від самої думки про нову супероперацію Діркові заперло в грудях: він вирушить до Трансільванії і розпочне там справжнє полювання!

Сільванія кивнула.

– До нас приходила ця жахлива Анастасія…

Урсула злякано подивилася на дівчинку.

– Може, Антаназія?

Дірк з подивом слухав їхню розмову. Антаназія. Це ж треба, яке безглузде ім’я. Так зазвичай називають злих чаклунок у казках. Тільки яким боком ця Антаназія причетна до вампірів?

– Так-так, Антаназія! – вигукнула Сільванія. – Ти повинна нам допомогти, надія лише на тебе.

Урсула випросталася, хоча і було помітно, що будь-який рух дається їй зараз важко.

– Авжеж, допоможу.

– Ото вже ні! – втрутився Дірк. Хіба він міг втратити таку нагоду! – Я допоможу тобі! Адже я, як ти знаєш, – досвідчений мисливець за вампірами!

Урсула кисло посміхнулася.

– Піду і я з вами, – сказала вона, повільно підводячись із ліжка.

Але, поцілувавши дружину в чоло, Дірк ван Комбаст рішучо посадив її назад.

– Я в захваті від твоєї відваги, люба, але в такому стані ні про які подорожі не може бути й мови. Та й до літака тебе ніхто не пустить.

Урсула з ніжністю подивилася на свого героя й усміхнулася.

– Я поїду разом із Сільванією і врятую малюка Франца. Піду збирати речі! – із цими словами Дірк зник у сусідній кімнаті.

Урсула винувато знизала плечима і погладила живіт. Сільванія у розпачі схопилася за голову.

– Тільки не це! Якщо зі мною поїде Дірк, то мені доведеться рятувати не тільки Франца, але і його. Він неодмінно вскоче в якусь халепу!

Урсула посміхнулася.

– Ну що ти, сонечко, не перебільшуй. Дірк – чудова людина. У нього безліч чеснот і таких прекрасних якостей, про які інші й гадки не мають. Так, він буває занадто імпульсивний, але, повір, Дірк – найрозумніший чоловік з усіх, кого я знаю.

Сільванія насупила брови: вона не поділяла захвату Урсули щодо Дірка. Але жінку годі було зупинити.

– Він надзвичайно відповідальний і дуже чуйний. А ще він завжди все продумує до дрібниць.

«Здається, у вагітних що більший живіт, то менший розум», – подумала Сільванія, однак сперечатися з Урсулою їй не хотілося.

– Так-так, авжеж… – погодилася Сільванія.

– Дірк завжди знає, чого хоче, і вміє цього домогтися. А вампірів він і поготів прижучить, можеш не сумніватися, – переконувала її медсестра.

Тут Сільванія згадала, як Дірк колись бризнув їй в обличчя святою водою, – і по її спині забігали мурашки. Дракула знає, сперечалася б вона зараз із Урсулою, якби тоді вчасно не прибігла Дака і не запхала їй в ніс кілька грудок рідної землі.

Сільванія замислилась. Як не крути, а гер ван Комбаст і справді може дати вампірам прочухана. Та ще й якого! Адже це він назавжди прогнав із Біндбурґа двох лютих вампірів: Ксантора і Флоксо. Усе, що йому для цього знадобилося, – щосили заверещати «Кі!». Пекучий біль пронизує тіло вампіра від цього крику. Видавати такий звук можуть лише звичайні смертні, та не всім до снаги так верескливо волати, оглушуючи щирим, різким і пронизливим «Кі!»

Та й до вампірів Дірку не звикати: сусіди – сімейка з вампіром на чолі, кохана жінка – вампірка, навіть малюк, який ось-ось з’явиться на світ, – і той буде напіввампіреням (хоч Дірк про це ще нічого не знає). Урсула зараз – поганий помічник, вона занадто неповоротка. На батьків годі й сподіватися – вони під гіпнозом. Що ж, нічого іншого не лишається, окрім як їхати до Трансільванії з Дірком ван Комбастом.

– Гаразд, – зітхнула Сільванія. – Нехай їде.

Щаслива усмішка осяяла обличчя Урсули.

– Тільки ти все ж за ним наглядай, хтозна, що може статися, – прошепотіла вона.

– Авжеж, я наглядатиму за нею, – у дверях стояв готовий до звитяги Дірк ван Комбаст в улюбленій камуфляжній уніформі, з напханим наплічником, з якого стирчав найгеніальніший винахід – часникостріл. Дірк цілком покладався на цю зброю і дуже нею пишався. Звідки ж йому було знати, що найголовніша його зброя – не часникостріл, а верескливе «Кі!»?

Мисливець за вампірами мав твердий намір з головою пірнути в нову спецоперацію.

– Нам час, – по-військовому чітко наказав він Сільванії. – Не можна гаяти ні хвилини!

Повна бойова готовність

Незабаром вони вже були