Ярл Конг - Наречена мого брата, Ярл Конг

- На весіллі немає місця для рідного брата? Реально? - Мені було дещо прикро за Марата, за те, як його зустрів Артур і як відносився протягом всієї дороги до тієї клініки. Я не хотіла вступатися за нього тоді, коли він знаходився поряд, адже це виглядало б ніби він маленький хлопчик, а я бажаю захистити його перед старшими хлопцями. Це було б максимально тупо. Але наразі ми залишилися з нареченим наодинці і я могла висловити йому невдоволення такою зверхньою поведінкою стосовно брата. - Та і взагалі ти відносишся до нього якось... грубо. Так, начебто він твій найзапекліший ворог, а не рідний брат. Я тебе не впізнаю, Артуре.

- Ааа, ти мене не впізнаєш, кохана?

Я очікувала, що чоловік послухається мене, усвідомить, що перегнув палку й згодиться зі мною, що вчинив не гарно по відношенню до Марата. Натомість Артур навпаки почав злитися, насідати, ось тепер тільки не до свого родича, а до нареченої. Тобто до мене. Тепер вже я могла відчути весь той спектр емоцій, який відчував Марат, коли Артур поливав того багном з ніг до голови. В цю мить вже я втиснулася в сидіння автомобіля й хотіла з ним злитися воєдино, тільки б не приймати той нещадний погляд, котрим наречений прибивав мене тут і зараз.

- Ти захищаєш цього покидька, так? Він бідний, нещасний хлопчик, а я тиран, який цього милого хлопчика зрівнює з землею, так?

- Я так не казала, просто...

- Що, просто? - Артур не дав домовити, гаркнув так, що я підскочила на цьому сидінні й знову зіщулилася, бо справді боялася, що чоловік може накинутися на мене не тільки зі словами, а й з кулаками. Ніколи, ніколи він не застосовував до мене сили, ніколи навіть пальцем не зачепив з кепським наміром, але саме в цю мить, саме зараз я вірила, що Артур може це зробити. Настільки він був в сказі. Настільки був неконтрольований. - А нічого, що я, такий покидьок і тиран, витягнув з того світу цього малолітнього придурка? Нічого, що не покинув його подихати, коли він висів на волосині між цим життям та загробним?

- В якому плані? - Я хоч і була перестрашена поведінкою та словами нареченого, хоч і ледве ворушила язиком, але все ж цікавість взяла вверх і я надзусиллями спромоглася на питання. І з зацькованим поглядом очікувала на відповідь Артура.

- В прямому плані, Емілі! В прямому! - На превелике щастя, чоловік чи то зрозумів, що такою агресивною поведінкою лякає мене, чи то згадав про щось інше, але відвернувся й спрямував свій погляд на лобове скло. При цьому вилиці нареченого працювали як скажені, повністю передаючи стан свого господаря в дану мить. - Цей ідіот зв'язався з якимись покидьками. Спочатку просто бухав з ними, потім почав гратися лайном, яке дурманить тіло й знищує мізки, а після почав виносити з хати цінні речі, щоб купити алкоголь і піддатися кайфу зі своїми друзяками.

- Ти мені цього не розповідав. Ти мені взагалі не розповідав, що у тебе є брат...

- А ти дуже любиш згадувати свого рідного батька? - Артур знову повертається до мене, вже не настільки згвинчений як хвилину тому, але цим запитанням робить боляче. Зачіпає за живе. Сам бачить в моїх очах відповідь на це своє питання. - Ось бачиш, не любиш, так само і я не хотів згадувати про цього вилупка. І не згадував би, ось тільки мати слізно попросила витягнути її зайчика з лайна та дати дорогу в майбутнє. І я дав. Я, тиран, дав дорогу в майбутнє цьому милому зайчику. А знаєш, що цей зайчик зробив?

- Ні..., - тепер до мене потроху починає доходити, чому Артур так відреагував на приїзд Марата. Чому так зверхньо до нього ставився. Схоже наречений намагався допомогти брату, а той плюнув на цю поміч. І не просто плюнув, а смачно так харкнув в обличчя моєму коханому.

- Я витягнув цього малолітнього придурка з тієї компанії. Дав йому бізнес. Подарував надію на майбутнє. Дав матері надію, що з цього ідіота може вийти щось адекватне. А знаєш що витворив Маратик? - Ніздрі Артура здувалися туди-сюди як поршні, очі були налиті кров'ю, настільки для нього було неприємно згадувати минуле й вчинки свого брата. - Цей Маратик просрав бізнес. Просрав всі бабки, які я вклав в той бізнес, щоб братику допомогти. А братик все просрав і знайшов нову забаву - казино. Онлайн казино, офлайн казино, різного роду ігри на гроші. Довів мати до інфаркту.

- До інфаркту? - Про це я теж вперше чую, наречений не розповідав мені цей випадок з життя його рідної людини.

- Так, кохана, до інфаркту. Лікарі ледве її врятували. Ледве відкачали. І знаєш що найголовніше? А те, що після того, як лікарі витягнули матір з того світу, як поставили її на ноги, відмічу, за мої гроші поставили на ноги, мамочка звинуватила мене в тому, що це я не вслідкував за маленьким Маратиком і я винен в тому, що він вляпався в чергове лайно. А бідний Маратик просто жертва, яка ні в чому не винна і яка просто опинилася не там і не в тому місці. Уявляєш?

Я не мала нічого відповісти, бо стало соромно за те, що захищала Марата, який підставляв свого рідного брата, який ледве не вклав у могилу рідну матір.

- Ти не помітила такого факту, що я не особливо спілкуюся зі своєю матір'ю? Тебе це не збентежило? - Звичайно, збентежило. Це було очевидно. Я вважала, що це тільки очевидно для мене, але виявилося, що і для Артура також. - А як можна спілкуватися з людиною, яку ти витягнув з того світу, в той час, як інший син, рідна дитина, ніби ні в чому собі не бувало грала в казино, і після цього мати вибрала сторону цього придурка. А я виявився козлом відпущення. А Маратик у нас білий та пухнастий. І після цього ти питаєш, чому я не хочу бачити його пику на нашому весіллі? Чому взагалі не хочу бачити цього покидька, котрий називається моїм братом?