Євгеній Шульженко - Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко

Як тільки перша група, що пішла в сторону спортивних майданчиків, оминула поворот, вона вийшли до просторого двору, який був з усіх сторін закритий стінами школи. Проходячи цей кут, двом хлопцям щось засвітило в очі. Вони озирнулись в пошуках жартівника та показали іншим палицями на нагромадження старих парт. Всі повернули в кут, щоб знайти жартівника та надавати йому на горіхи. Як тільки вони зайшли за нагромадження, то побачили дітей племені Вітрів з палицями. В цю ж мить, діти кинулись на конвой. Та не встигли ті щось зробити, як з іншої сторони вискочили інші діти в кімоно. Діяли блискавично. Руку просунули за шию, закрили конвоїрам роти, щоб ті не почали кричати. А потім відкритою долонею вдарили в сонну артерію на шиї.

Хлопці та дівчата Імператорської Школи вмить обм’якли, втративши свідомість. Їх швидко затягли в відкритий запасний вихід до школи, який відкрили заздалегідь. Швидко зв’язали руки та ноги та вставили кляпи в рота. Та поспішили назад на позицію. Те ж саме було зроблено з наступною групою. Діти в засідці точно знали, коли та скільки дітей з конвою прийде на домовлене місце.

З іншої сторони школи, відбувалось те ж саме, але вже біля входу до внутрішнього двору. Дітей без свідомості швидко зв’язували та несли до сходин бомбосховища. Як тільки всі двадцять конвоїрів Імператорської Школи були знешкоджені, діти побігли до центрального входу Замку Вітрів.

Біля ґанку чекала Аніта, знервована, оглядаючись по сторонам. Діти з засідки та діти в кімоно підбігли та повідомили командирці, що все зроблено. Щодо Дозорних, які стояли на воротах, вони навіть не обернулись. Всі знали, що відбувається.  

Андрій в цей час сидів в їдальні на місці, де мала сидіти Імператриця. Ноги закинув на стіл, поволі тягнув шматочки ковбаси з тарілки. Поряд стояла склянка з газованою водою. Хлопець підганяв слуг, що й так були знервовані, та шуткував зі своїми охоронцями. На вулиці було жарко, все ж таки літо дає про себе знати.

- Я не розумію, як в таку жару можна сидіти в Купальні повній пару, - сказав Андрій, - у цієї Люди взагалі мозок відсутній. Що хоче те й робить. Теж мені Імператриця, - він засміявся, а його охоронці підхопили сміх.

- Її напевно в дитинстві не дозволяли виходити з квартири, - промовила одна з дівчат з охорони, - от вона зараз й намагається наздогнати втрачене.

В двері їдальні почали сильно гепати, так що аж Андрій підскочив. Він просив свою людину повідомити про те, що Імператриця вже закінчила з Купальнею, але ж не так нахабно та голосно. Двері з силою відчинились, гепнувши об стіну. До їдальні почали вбігати діти племені Вітрів з палицями та металевими прутами. Деякі забігали та натягували рогатки цілившись прямо в Андрія та його компанію.

- Ви що страх втратили?, - закричав Андрій, виходячи з-за столу, - Ви всі будете покарані за непо…, - але в цей момент хлопець втратив дар мови.

До їдальні вийшла Мілана, тримаючи в руках шпагу, за спиною закріплену палицю. Біля дівчини з’явилась Аліша, вигнувши спину, зашипіла на Андрія.

- Як це можливо? - мова повернулась до керуючого командира, але тиха та здивована, - Я сам бачив, як ти заснула від отриманої травми

- Не з твоїм щастям, - тільки й мовила Мілана, - здавайся та опускай зброю. Не зробиш як кажу я, буде боляче. Вір мені, за твою зраду я готова тебе відлупцювати так, що ти заснеш сам прямо там де стоїш.

Андрій всміхнувся, не розуміючи, що все закінчено, але зважуючи свої дії. Але в наступний момент він відкрив рота та просто опустив палицю на підлогу. Діти розступились, та в їдальню зайшла Аліна, яка вела за мотузку прив’язану Імператрицю, мокру та в купальнику. Люда тремтіла, вода текла з неї як з дерева в сильний дощ. Вона щось намагалась сказати, але кляп у роті заважав сказати будь що.

​Люду вивели до Андрія, штовхнули до охоронців. Та підковзнулась та ледь не впала. Мілана підійшла до групи дітей та почала зв’язувати руки хлопцю. Інші воїни племені Вітрів підскочили та зв’язали всіх інших. Потім Мілана всміхнулась та витягла кляп з рота Люди. Ось тут почалось…

- Вам всім кінець, - заверещала дівчинка, - відпустіть мене, а то я не відповідаю за наслідки. Швидко! - вона подивилась на колишніх слуг, та наказала їм, - Ви - слуги Імператорської Школи, я наказую схопити бунтівників, а мене звільнити!

Але ніхто не ворухнувся, всі мовчки дивились на полонених. З групи дітей відділилась Аліна та підійшла до полонених.

- Ви тримали мене у в’язниці п’ятдесят днів, - почала вона, - та я впевнена, що ви навіть не збирались мене звільняти. Не планували випускати будь-кого. В світі відбулась страшна біда, а Ви в цей момент вирішили погратись в дорослих?, - дівчина підняла брови, потім руки поклала собі на голову, - Я не можу навіть зрозуміти цього! Ми – діти, ми маємо разом виживати, шукати їжу, ламати голову над вірусом. Але ні – давайте гратись в бійки та Імператорів.

- Я ще раз попереджую, - прокричала Люда, - відпустіть мене та ми домовимось, будемо вносити корективи. Та Ви маєте негайно мене відпустити!

- Ні, не відпустимо, - тільки й сказала Аліна, - твій час закінчився, тепер, Ваша Величність, будете або сидіти тихо як мишка, - ватажок племені Вітрів вказала пальцем на Імператрицю, - або ляжеш спати до батьків, та не будеш нам псувати настрій та нерви.

- Як тільки мої командири зрозуміють, що конвой не повернувся, - Люда понизила голос, - вони прийдуть та все тут рознесуть. У мене велика армія, та якщо буде мало, командири змусять провінції теж привести своїх воїнів. Від Вашої школи не лишиться й камінчика. Всіх розженю, - Люда так кричала, що навіть почала плюватись слиною.