Аст Квітка - Дарунок, Аст Квітка

— Не йди. Ти мені потрібен. Я не зможу виховати Теодору без тебе. Їй потрібен тато. Ти будеш чудовим татом, я не маю жодних сумнівів.

— Ми таки назвемо її Теодорою? — з дитячою надією мовив він, повертаючись до мене.

— Так. У перекладі з давньогрецької її ім’я означає “Божий подарунок”, — пояснила я, розуміючи, що сумую за роботою й ночами, коли перекладала документи й художні тексти. — Вона наш маленький дар. 

Його усмішка стала ширшою. Він взяв оксамитову коробочку відомого ювелірного дому, яку залишив на маленькому комоді біля мого ліжка, відкрив її й дістав звідти срібний перстень з діамантом.

— Персефоно, ти станеш моєю дружиною? — раптом дуже серйозно запитав Антарес, від чого я засміялася.

— Так, докторе Карден. Так.

Він не без дитячої усмішки надягнув на мій безіменний палець перстень, що гордо виблискував у тьмяному світлі палати.

Деякий час ми просто сиділи в тиші, сплітаючи пальці. Я втомлено прикрила очі. Антарес сильніше стиснув мої пальці, неначе боявся, що зараз з мене вийде все життя, а він його втримає у своїй ведмежій руці.

— Втомилася?

— Так, дуже хочу спати.

— Таке може бути наслідком анестезії, це нормально. Ну й, крім того, ліки для реанімації також можуть так впливати.

— Докторе Карден, поверніть, будь ласка, Антареса.

Він щиро й дзвінко засміявся, притулившись кінчиком свого носа до мого. Усередині мене все палало, я сумувала за нашими інтимними митями й чоловічим теплом. Свіжий аромат Антареса лоскотав ніс звичними й такими рідними нотками лимона, хвої та кедру. Він знову так близько, я знову опинилася під його кремезним тілом, хоча він досі сидить на краєчку мого ліжка. Я несміливо торкнулася його щік. Антарес усміхнувся й несподівано поцілував мене в губи, від чого в мене всередині все стиснулося й затремтіло. Мій стогін загубився між нашими вустами, хоча це був просто поцілунок.

Кого я обманюю.

На просто поцілунок ніхто так бурхливо не реагує.

Я досі кохаю цього холодного хірурга з гарячим серцем.

— Відпочивай, мила. Набирайся сил. Я буду поряд, — прошепотів він з веселою усмішкою.

Через кілька митей я занурилася в спокійний, безтурботний сон.