Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 4-5, Вальдемар Лисяк

Здригнувся той чоловік, бо ця мудрість потрясла ним наче смерть, або як священна епілепсія, що заставляє тремтіти тіло пілігрима, підняв на прибулого очі в сльозах і промовив тихо і дуже-дуже смутно:

- Пережив я величезну кривду і багато втратив з приводу поганих людей, ось чому і ллю сльози.

- Скажи, хто тебе скривдив, і коли це сталося?

- Позавчора, мій пане. Я, власне, хотів вже їхати з товаром на базар до Ісфахану, але боявся, що в момент мого від'їзду красуня Фатіма, дочка цирульника, яка вже на шостому місяці вагітності від мене, підніме крик на весь Тегеран, що не було б мені приємно. Бо дівиця ця голосити вміє так, що дромадери лякаються. Покликав тоді я її до себе і запропонував двічі по сто цехінів, сім кіз і чотири верблюди, що та з вдячністю прийняла, зате я дізнався, що поступив дуже нерозторопно, бо вона на прощання повідомила мені, що мій дарунок дуже її здивував, бо вона була впевнена, що це не я, а один погонщик мулів є батьком її дитини, або ж кравець візира, деяка підозра є в неї відносно трьох носильників з кінського базару. Про мене ж вона ніколи і не думала. Ось як втратив я значний добуток, про що не можу не жаліти! – скінчив нещасний купець і знову залився слізьми.

Фатх-Алі оздобив свої губи лагідною посмішкою і, кілька разів погладивши власну бороду, тихенько відійшов, залишаючи того торгівця один на один з його горем

Знову увійшли вони з Назімом в яри вулиць, з яких зараз виповз сморід і, не пошанувавши шляхетних ніздрів шаха, почав в них жорстоко свербіти. Шах зі слугою змішалися з барвним натовпом, який після гарячого дня виповз з домів, подихати свіжим повітрям. Вони ставали то тут, то там, з цікавістю дивлячись на все довкола, а в кінці монарх наказав Назімові запровадити його туди, де живуть бідняки.

І слуга повів його до таких жебраків, що з біди мусили вони хапатися крадіжок, і робили це з належною вправою, бо немає нічого гіршого за те, коли хтось справу свою робить погано і ліниво (тому то мудра людина слушно повертається спиною до злодія, хто дозволив себе схопити, хоча, може і тому, що не бажає злодій злодієві в очі подивитися). Ці люди як раз споживали суту вечерю з барана, насиченого багатьма пряними приправами. Кожен з них брав рукою пахучий шматок смаженого м'яса, прикривав від насолоди очі, а вуста відкривав широко, ніби переддвер'я раю, і запихав в них, скільки вдавалося, у власному захваті не чуючи, що ті, що сусід, який чекає у черзі, завзято молиться собі під ніс:

- І як у нього рука не знепритомніє, скільки хапає цей злодій і правнук злодія! А щоб ти вдавився!

Коли ж черга доходила до нього, він блаженно посміхався, а наступний від щирого серця бажав йому всі хвороби, які тільки є в Тегерані. Лише господар цього бенкету нічого не говорив, мовчки тішачись розмовами своїх гостей, і, примкнувши очі, сплітав жирні пальці на пузі, не без того, однак, щоб не бачити, а чи не вкраде хтось з приятелів килимка чи філіжанки, потягнутої по краю золотом. Якщо так бенкетують найбідніші - подумав Фатх-Алі – і якщо так виступають (бо кожна з тих мляскаючих пик була гидка, але ж влосся на кожній такій пиці були рівненько укладене і підстрижене, що в ньому не було помітно надміру вошей), тоді мій народ мусить бути щасливим.

Але ж відразу стривожився, що дуже поспішно зробив такий висновок, бо з близького будинку знову почув чоловічий плач. Там шах зі слугою застали людину з головою, подібною до надгнилого кавуна, яка несла на собі бороду, дещо подібну на хвіст старого шакала, який весь обліз і покрився паршою. На бридкому обличчі цієї людини стирчали закислі, ніби затхлий пілав, очі, нечисті і шахрайські, а з очей тих лилися струмені сльоз. На питання, чому плаче, цей чоловік відповів, що жінка, яку він тільки-тільки пошлюбив, і з грудьми мов шкіряні бурдюки з вином, протягом трьох тижнів казала, що не знає красивішого чоловіка, і присягала, що буде кохати його вічно, зараз втекла з гончарем. Чоооомуууу?!

- Жінка входить до озера не тому, що бажає купелі, але тому, але тому, що дві інші перед тим туди ж влізли; бо не тому задоволена вона, коли інша за всіх, але ж тоді, коли подібна до інших, - пояснив йому шах і попрощався, бажаючи заспокоєння, а краще за все – смерті, бо вона забиває найбільше страждання.

Після цього Фатх-Алі побажав відвідати людей підлого ремесла, шевців, або теж таких, хто складає вірші, бо ці багато знають, і їм є багато чого сказати. Став він тоді у світлистому колі лампи, що горіла в кімнаті поета, більш славного від якого не було не тільки в Тегерані, але й в усіх землях, населених вірними, і побачив чоловіка, ще не старого, але більш лисого ніж той мудрець, якого відвідали перед тим. Ніякий панцир з дамаської сталі не блищить так, і ні один вчений писар, хоча б і був найсильніший в руці, не здолає так чудово відполірувати ослячої шкіри, на якій, ніби квітки, розквітнуть чудесні слова – як доля вигладила череп цього рифмописа.

- Дивну голову дав тобі Аллах, що робить дивні речі, - сказав повелитель і спитав хазяїна: - Чи щасливий ти?

- О, так, оскільки спіткав людину, який, йдучи поволі, поглядав на пальми, бо троє його дітей померло від виснаження, а плакав, бо не було в нього грошей на шовковий шнур. І я йому пожертвував такий, бо ніщо не робить мусульманина щасливішим ніж те, що він може допомогти ближньому, - скромно усміхаючись, відповів йому поет. – Я напишу про це поему.

Дуже зраділо серце шаха, бачачи, що навіть поети його державі зазнають радості.

В будинку шевців, куди завів свого пан вірний Назім, застали вони дискусію, наповнену пристрастних і смердючих зізнань:

- А щоб тобі свербіж ніколи тобі спати не дав! – промовив один швець.

- Щоб в тебе м'ясо відпало від кісток! – зичив першому другий.

Почувши це, перший закрутив білками очей і, здавалося, що він ошалів. Дихав тяжко, ніби вступив у нього самум що несеться поривами